У зв'язку з переключенням нової мережі по вул. Івана Вагилевича з 9.00 до 20.00 год. 8 жовтня буде тимчасово припинене водопостачання за адресами:
вул. Івана Вагилевича від №1 по №10;
вул. Івана Котляревського від №20 по №57А;
вул. Олени Теліги від №1 до №24;
вул. За Рудкою, 25, 31, 35, 39, 41;
вул. Транспортна від №2 по №4.
Перепрошуємо за тимчасові незручності та просимо зробити запаси води.
У зв'язку з перепідключенням нової мережі по вул. Текстильній, 21 з 9.00 до 20.00 год. 26 вересня буде тимчасово припинене водопостачання за адресами:
вул. Текстильна від №21 до №28А;
вул. Героїв Чорнобиля, 3
Перепрошуємо за тимчасові незручності та просимо зробити запаси води.
Професійний шлях Миколи Федоровича Габреля розпочався з грандіозного скандалу. Він, вчорашній студент, за направленням приступив до праці на львівському заводі «Іскра». Згідно з документом, молодого спеціаліста у стислі терміни мали забезпечити житлом, але начальство одразу ж нахабно натякнуло, що орендувати кватиру йому доведеться ще довго, навіть дуже довго. Ця несправедливість настільки обурила юного Миколу, що він негайно сів у потяг до москви, аби особисто поскаржитися на свавілля у союзному міністерстві електротехнічної промисловості.
Чим закінчилася ця історія і як у житті Миколи Габреля з'явився водоканал — читайте.
Білокам’яна вразила молодого чоловіка яскравою вуличною ілюмінацією та барвистими вивісками на стінах будинків. На прийом до чиновників міністерства втрапив аж ввечері — до того, здогадується, представники спецслужб ретельно перевіряли інформацію про особу прибулого. Зрештою, якийсь службовець, здивований напористим характером Миколи, кинув йому «Ты далеко пойдешь!». І перелічив інші варіанти працевлаштування.
«Мені пропонували їхати в Казахстан, Узбекистан, згадували про Саранськ і Полтаву. Але я не спішив з відповіддю, бо не знав, чи сподобається далекий переїзд дружині. Ми ж обоє із заходу України. Оля родом з Гусятина на Тернопільщині, а я — з Дубно Рівненської області. Мобільних телефонів тоді не було, то як мав з нею порадитись? — пригадує Микола Федорович. — Згодився на роботу інженером на тернопільській «Ватрі». Але й тут мене не оминула омана. Московити обіцяли, що власне житло буде вже за два-три роки, а ми з жінкою чекали всі вісімнадцять»...
Тож 1972-го почалося розмірене життя молодої сім’ї в Тернополі. Микола трудився на «Ватрі», з часом обійняв посаду начальника бюро програмістів в інформаційно-обчислювальному центрі підприємства. «Ватра» якраз переживала свій розквіт, лише інженерів у колективі нараховувалося близько 2 тисяч. Ольга працювала у сфері науки. Захистила дисертацію, стала кандидатом фізико-математичних наук. Викладала дисципліни студентам Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
А потім почалися сутужні дев’яності. Людей на «Ватрі» нещадно скорочували, замість одного потужного виробництва утворилося багато малих підприємств. З зарплатами — біда, а жити за щось треба...
Восени 1996 року Миколі Федоровичу запропонували роботу у відділі збуту «Тернопільводоканалу» — там якраз шукали спеціалістів, які вміли працювати з комп'ютерами й могли запустити електронний формат взаємодії з документами та споживачами.
«У жовтні 1996-го я вперше переступив поріг «Тернопільводоканалу». Кілька робочих днів просто просидів в актовій залі. Там на сцені дівчата-бухгалтерки приймали споживачів, а я збоку спостерігав», — сміється Микола Федорович.
За словами пана Миколи, у той час деякі люди з приватного сектору платили за спожиту воду у водоканалі, частина містян — у ЖЕКах. Із населенням на підприємстві працювали п'ять чи шість бухгалтерок, кожна мала калькулятор. Дівчата вели товсті амбарні книги. У них зазначали дані споживача, адресу, у колонках розписували пільги. Інформацію можна було в будь-який момент підправити.
«Зараз такого не зробиш, документація має солідне оформлення. А тоді хтось міг наполягати: «Я пільги з такого-то числа маю! Відновіть мені пільги! До слова, у 1996 році за один куб холодної води та стоків люди сплачували майже 32 копійки», — відзначає Микола Габрель.
Директор Олег Михайлович Баран вимагав запровадити комп'ютеризацію у роботі з абонентами до нового року. Тобто, на освоєння нового формату праці в Миколи Федоровича та його колег залишалося менше трьох місяців. Найперше вирішили роздобути для відділу хоча б один комп'ютер. Машину орендували в комп'ютерному центрі Тернопільської міської ради (начальником центру тоді був Анатолій Афіногенович Ткачук).
Коли у відділі з'явився свій комп'ютер, бухгалтерки взялися опановували комп’ютерну грамотність, адже дехто з дівчат раніше навіть комп’ютерної мишки в руці не тримав. Згодом почали помалу вводити інформацію про споживачів. Для цього брали дані з квитанцій ощадкас про оплату за комуналку. Але робота просувалась повільно. Директор нервував: «Що ви сидите? Та швидше! Жодних результатів нема».
«Пізніше ми надумали попросити допомоги в програмістів «Тернопільгазу». На підприємстві працював мій колишній одногрупник, я з ним сконтактував. Програмісти скинули нам базу «Тернопільгазу» і ми її взяли за основу. То вже нам стало легше, все ж не з нуля розробляти... Звісно, треба було багато даних підкорегувати, але робота пішла швидше. Тим більше, невдовзі водоканал докупив нам ще три комп’ютери», — зазначає Микола Габрель.
Упродовж того періоду пан Микола засиджувався на роботі до пізньої ночі. Каже, мусив контролювати колег, виправляти якісь неточності. Бухгалтерки ж через недостатню кількість машин домовились працювати у три зміни — з 8.00 до 15.00; з 15.00 до 21.00; з 21.00 до 3.00. Вночі всіх по домах розвозила водоканалівська аварійка. То, сміється пан Микола, була ще та «розвага»: «пасажири» стояли у хиткій буді і старалися не приземлитися на підлогу під час різких поворотів.
До січня 1997 року електронна база абонентів таки запрацювала — і спеціалісти видихнули з полегшенням. Хоча мороки було ще чимало. Так, у водоканалі на той час ще не провели Інтернет, тому щовечора доводилося з допомогою дискети дублювати внесену за день інформацію на всіх комп'ютерах відділу. Коли ж у роботі з машинами виникали якісь питання, бухгалтерки консультувалися з програмістами. Та оскільки програмісти співпрацювали з водоканалом за договором і навідувалися лише у вільний від основної роботи час, фахівцям доводилося часто засиджувалися перед комп'ютерами допізна чи приходити на підприємство в неділю.
Микола Габрель розповідає, що багато фахівців, які долучалися до становлення відділу збуту (тепер — відділу розрахунків населення) зараз вже на заслуженому відпочинку. Але частина спеціалістів працює і досі.
«Начальницею мого відділу була Марія Миколаївна Галазюк, на жаль, вже покійна. Зі мною з перших днів також працювали Олена Анатоліївна Бачинська, Світлана Михайлівна Николишин. Згодом з абонентного відділу перевели Геннадія Григоровича Залюбовського. Він був кмітливим техніком, потім обійняв посаду інженера. У колектив влилася молодь», — пригадує Микола Федорович.
Минуло ще кілька років і у 2003-му «Тернопільводоканал очолив новий директор — Володимир Антонович Кузьма. Керівник ознайомився з усіма проблемами підприємства та взявся за їх розв'язання. Одразу стало зрозуміло, що на на водоканал чекає багато важливих змін.
«Пам'ятаю, як Володимир Антонович вперше навідався й до нашого відділу — детально цікавився роботою фахівців, оглянув умови праці. Останні, на жаль, були, м'яко кажучи, не найкращими, — розповідає Микола Федорович. — Нас тоді вже переселили на Медову. Це одноповерхове приміщення збудували на болотистій ділянці землі. Старожили взагалі казали, що в тому місці росли очерети. Тому через підвищену вологість ми бідували. Бувало, сильніше натиснеш каблуком на підлогу — і бачиш, як виступає вода. Стіни поросли грибком. А в негоду зі стелі крапала вода на комп'ютери й принтери. Ми розставляли парасолі, щоб якось порятувати техніку».
Крок за кроком «Тернопільводоканал» почав оновлюватися, зважаючи на вимоги часу й суспільства. У приміщеннях зробили ремонт, встановили металопластикові вікна, закуповували обладнання й меблі. Микола Федорович добре пам'ятає, як у відділ розрахунків населення почали надходити новенькі комп'ютери. Всі потужні та якісні, аби служили працівникам роками без мороки і клопотів... А орендовану машину нарешті змогли повернути в комп'ютерний центр міськради.
Вдосконалювали знання і навички працівники водоканалу. Для спеціалістів провели курси української та англійської мови. А щоб більше здружити та зблизити великий колектив, на підприємстві організовували святкові заходи до визначних дат, поїздки, екскурсії.
2004 року Микола Габрель став начальником новоствореного відділу розрахунків населення. Робота — дуже відповідальна. Під його керівництвом фахівці приймали оплату від населення за надані послуги, розносили рахунки абонентам «Тернопільводоканалу», знімали та опрацьовували показники з квартирних та загальнобудинкових водомірів, працювали з боржниками...
«Знаєте, я страшенно любив свою роботу! От справді! Хоч усяке бувало. І екстриму мені вистачало, — звіряється Микола Габрель. — Наприклад, вийшов з відпустки, а на робочому столі — каменюка. Сказали дівчата, що хтось нею у вікно влупив. Мстили люди... І до боржників з колегами вечорами навідувалися, конфісковували речі за несплачену комуналку. Якось вийшли з під'їзду, а розлючена жінка шпурнула праску з балкона. Дивом комусь із нас у голову не поцілила. Всіляке траплялося. Та все ж я не уявляв себе без праці у відділі розрахунків населення. І знав, що дирекція підтримає у починаннях».
У 2015 році, відпрацювавши у водоканалі майже 20 років, Микола Федорович вийшов на заслужений відпочинок. Каже, то був нелегкий період життя — допікали хвороби, переніс кілька операцій, довго одужував. Руку допомоги у час випробувань йому простягнули колеги — і про це ветеран досі згадує з теплотою в голосі:
«Підприємство у нас велике — близько пів тисячі працівників. Я і в обличчя всіх людей не знаю. Але, буває, інколи йду Тернополем, а мене перепиняють водоканалівці: «Миколо Федоровичу, як ви? Як здоров'я? Ми вам допомагали. Хай у вас все буде добре». Мені аж сльози виступають на очі. Бо людяність — то золота, найдорожча річ. Так добре, що її крізь роки бережуть на нашому підприємстві»...
Цього місяця боржники «Тернопільводоканалу» отримують з рук контролерів проєкт заяви про видачу судового наказу. Це ще одне наполегливе нагадування нашим боржникам про необхідність якнайшвидшого вирішення проблеми із заборгованістю.
Щомісяця «Тернопільводоканал» скеровує до суду матеріали стосовно більше сотні боржників. Як правило, це абоненти, які не платять за комуналку протягом тривалого часу.
«Звісно, ми не готуємо матеріали для передачі до суду раптово, зненацька. Із будь-яким боржником попередньо спілкуємося, детально пояснюємо необхідність сплатити борг, намагаємося вибудувати довірливий діалог для комфортного розв'язання проблеми без примусових стягнень заборгованості», — пояснює інженер по роботі з боржниками відділу розрахунків населення КП «Тернопільводоканал» Оксана Медвідь.
Так, наприклад, найперша заувага про непорядок із оплатою комуналки для тернополянина — це оранжевий чи червоний колір квитанції із нарахуваннями за спожиті послуги. То знак, що слід задуматися про впорядкування заборгованості.
Споживачі, які не мають заборгованості, отримують платіжки зеленого кольору. Наше підприємство вдячне їм за своєчасну оплату комунальних послуг.
Наступне нагадування для боржників — попередження від КП «Тернопільводоканал». Попередження боржникам надходить поштою або його особисто вручають контролери під підпис. У документі вказана заборгованість споживача станом на 1-ше число поточного місяця.
Після отримання попередження боржникам у найкоротший термін слід оплатити борг повністю, якщо така сума є посильною для його гаманця.
Боржникам, які мають заборгованість, що перевищують їхню платіжну спроможність, слід навідатися до КП «Тернопільводоканал» для укладання Угоди про врегулювання заборгованості.
Період розтермінування заборгованості та щомісячні платежі, які споживач спроможний оплачувати, може погодити у зручний для нього час, звернувшись у відділ розрахунків населення (вул. Медова, буд.1, каб.4). При собі необхідно мати паспорт та ідентифікаційний код.
Відповідно, щомісяця, необхідно вносити на рахунок КП «Тернопільводоканал» розтерміновану суму оплати, та оплачувати поточні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, спожиті в поточних періодах, на підставі щомісячно виставлених КП”Тернопільводоканал” рахунків.
«Якщо ж споживач не звернеться до нас щодо врегулювання заборгованості, то ми маємо право за місяць після відправлення попередження готувати матеріали для передачі до суду для примусового стягнення заборгованості, — каже Оксана Медвідь. — Окрім цього, можемо призупинити надання послуги водовідведення злісним боржникам методом заглушення каналізації без потрапляння до квартири боржника».
У випадку, якщо не вдається вирішити питання погашення заборгованості в досудовому порядку, підприємство може звернутися стосовно стягнення заборгованості до суду. Для боржника це зумовить додаткове стягнення судових витрат, втрат від інфляційних процесів та 3% річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України.
Після видачі судового наказу про стягнення заборгованості, КП «Тернопільводоканал» звертається до органів ДВС за примусовим виконанням судового наказу. В подальшому державний виконавець накладає арешт на все рухоме та нерухоме майно втому числі і на банківські рахунки, з яких в подальшому автоматично здійснюється списання коштів на погашення заборгованості. Станом на сьогодні найдієвішим методом стягнення боргів є стягнення заборгованості через заарештовані банківські рахунки.
Отож, закликаємо всіх споживачів вчасно оплачувати комунальні послуги вчасно. Адже заборгованість створює проблеми як для абонентів, так і для підприємства, яке у складних умовах не може повноцінно функціонувати та дбати про покращення якості послуг.
На балансі КП «Тернопільводоканал» загалом перебуває 65 трубчастих колодязів чи так званих колонок-качалок. Станом на вересень у місті налічується 56 справних колонок-качалок.
За словами начальниці водопровідних мереж Ганни Загородної, у неробочому стані перебувають 9 трубчастих колодязів. Частина з них ремонту не підлягає. Зокрема деякі колонки-качалки більше непридатні до користування через відсутність води у свердловинах.
Тернополяни можуть набрати воду з колонок-качалок під час планових промивань водопровідних мереж чи ремонтних робіт на водопровідних насосних станціях. Трубчасті колодязі стануть в нагоді і в разі тривалих відключень електроенергії.
Нагадуємо, якщо свердловина глибока, то процес набирання води з трубчастого колодязя вимагатиме фізичної витривалості. Доведеться зробити близько 70 натискань. Або ще більше, якщо колонкою-качалкою користуються нечасто.
Виробничі підрозділи підприємства стежать за справністю колонок-качалок. Спеціалістки лабораторії хіміко-бактеріологічного контролю питної води регулярно беруть проби води з колонок. Та все ж перед вживанням воду з колонки-качалки слід попередньо прокип’ятити.
Про несправність трубчастих колодязів можна повідомляти диспетчерам аварійної служби за номерами: (0352)51-97-58, +38(050)437-43-53.
Перелік діючих колонок-качалок станом на вересень 2024
- Вул. Бережанська,7
- Вул. Бережанська,55
- Вул. Білецька,19
- Вул. Броварна,10
- Вул. Бродівська,6
- Вул. Валова,7
- Вул. Городня,1
- Вул. Гребінки,12
- Вул. Грушевського, 9
- Вул. Гнатюка, 20
- Вул. Дружби,1
- Вул. Дружби,6
- Вул. Збаразька,3-5
- Вул. Злуки, 55
- Вул.Золотогірська, 8
- Вул. Квітова,17
- Вул. Квітова, 12
- Вул. Київська, 11
- Вул. Коновальця,20
- Вул. Корольова,8
- Вул.Купчинського, 14
- Вул. Героїв Крут,11
- Вул. Кульчицької,9
- Вул. Куток,16
- Вул. Л.Українки,33
- Вул. Лозовецька,4
- Вул. Лучаковського,10
- Вул. Мазепи,5
- Вул. Микулинецька,48
- Вул. Молодіжна,14
- Вул. Мостова,13
- Вул Новий Світ,1
- Вул. Над Яром ,8
- Вул. Нечая,29
- Вул. Нечая,4
- Вул.Опільського,12
- Вул. Острозького,45
- Вул. Захисників України,5
- Вул. Просвіти,23
- Вул. К.Савури, 7
- Вул. Стадникової,19
- Вул. Садова,18
- Вул. Стуса,6
- Вул. Тернопільська,2
- Вул. Тернопільська, 54
- Вул. Тарнавського,2
- Вул. Фестивальна, 20
- Вул. Хліборобна,30
- Вул.Патріарха Любомира Гузара,1
- Вул. Патріарха Любомира Гузара,15
- Вул. Чернівецька,13
- Вул. Яблунева,3
- Вул. Чумацька, 25
- Вул. 15-те квітня,5
- Вул. 15-те квітня, 27
- Вул. 15-те квітня ,45-47
У зв'язку з аварійно-ремонтними роботами за адресою вул. Бережанська 11 вересня з 9.00 по 18.00 год. буде припинено подачу холодної води до будинків за адресами:
вул. Бережанська, від №21 по 53А;
вул. Надзбручанська, 2, 2А, 2Б;
вул. Володимира Лучаковського, 2, 4.
Просимо вибачити за тимчасові незручності та завчасно подбати про запас води.
Михайло Адамович Фрицький обійняв посаду головного енергетика водоканалу 1981-го, маючи за плечима 14 років стажу на Тернопільському бавовняному комбінаті. Працював там начальником електроцеху, тому нові посадові обов'язки не злякали.
Михайло Адамович пам'ятає, як у місті споруджували ключові об'єкти водоканалу — водозабір «Верхньо-Івачівський», каналізаційні очисні споруди, каналізаційні насосні станції, а також прокладали мережі на масив «Сонячний»... Тим більше, бавовняний комбінат також залучали до розбудови Тернополя. А ще знає чимало цікавих історій. Наприклад, про те, як фахівець під час церемонії відкриття очисних споруд сьорбнув трохи води зі ставка-відстійника. Спогадами поділився із нашими читачами.
Михайло Адамович багато років відповідав за безперебійне електропостачання до об'єктів водоканалу. Адже і каналізаційні насосні станції, і водозабори, і очисні споруди функціонують завдяки електриці. Якщо не буде електроенергії — всі об'єкти зупиняться. Зізнається, то була важка робота і велика відповідальність, подекуди більша, ніж у головного інженера. Тим паче, у той період промисловість Тернополя перебувала на піку, у місті був колосальний розхід води. Відповідно, водоканал споживав багато електроенергії — щороку приблизно 50 млн. кіловат.
Пам'ятає Михайло Адамович, як у місті 1972 року завершили спорудження першого, нижнього майданчика каналізаційних очисних споруд. Будував їх бавовняний комбінат під свої потреби за державні гроші. Подейкували, що коли комісія прибула на очисні оглянути новий об'єкт, головний проєктант підійшов до вторинного відстійника, зачерпнув склянкою воду й зробив кілька ковтків. У такий спосіб продемонстрував усім якість очистки стоків.
До слова, у ставках-відстійниках тодішній директор бавовняного комбінату завів коропів. Порибалити там можна було лише за перепусткою.
Приблизно у той час збудували й дев'яту каналізаційну насосну станцію Тернополя. Проєктантам довелося добре помудрувати, бо працювали на болотяній місцевості. Тож під час будівництва КНС на мочариську спеціалісти використали рідкісний для Радянського Союзу метод.
«Застав я і прокладання другої гілки трубопроводу з водозабору «Верхньо-Івачівського» до станції третього підйому. Роботи відбувалися у 1980-х роках», — пригадує Михайло Адамович.
Пізніше проєкт верхнього майданчика очисних споруд взявся реалізовувати радіозавод «Оріон». Ці очисні споруди запрацювали 1989 року.
Мало підприємство і свої проблеми. Фінансування діяльності водоканалу було недостатнім, хронічно бракувало коштів для придбання інструментів, техніки.
«Фінансування водоканалу було куце. Навіть із придбанням електричної котушки до пускача ПМЕ-201 я мав чимало клопотів. Про інші потреби й не кажу. І зарплати у фахівців були мізерними», — відзначає Михайло Адамович Фрицький.
Але траплялося в роботі і чимало позитивних моментів. Наприклад, працівники домоглися облаштування в адмінкорпусі роздаткової їдальні. Вона так полюбилася водоканалівцям, що через рік таку ж їдальню відкрили й на очисних спорудах.
Михайло Фрицький працював на підприємстві по 2011 рік. Упродовж цього часу трудився не тільки головним енергетиком, а й кілька років обіймав посаду головного інженера, був головою первинної профспілкової організації «Тернопільводоканалу».
Досі з теплотою згадує своїх колег, зокрема бригадира-електромонтера водозабору «Верхньо-Івачівського» Михайла Юрійовича Тимочка, електрика станції третього підйому Ореста Петровича Козуба, електрика каналізаційної насосної станції №7 Дмитра Ярославовича Бубена, електрика відділу каналізаційних очисних споруд Василя Омеляновича Забояка, слюсаря ВГМ Василя Григоровича Пижа, головного інженера водоканалу Григорія Степановича Гичку.
«Григорій Степанович Гичка виніс на своїх плечах всі недоліки радянського минулого. Лише він міг витримати ті радянські планерки. Тільки Григорій Степанович знав напам'ять і тримав у голові всі каналізаційні та водопровідні мережі Тернополя. Я його поважав і любив за скромність і добропорядність», — зауважує Михайло Адамович.
Співрозмовник зізнається: попри те, що вже на заслуженому відпочинку, завжди переживає, щоб все було добре на підприємстві. А деколи Михайлові Адамовичу навіть сняться сни, що він у водоканалі, трудиться на своєму робочому місці.
«Люблю і поважаю всіх водоканалівців. Вважаю, кожна професія однаково потрібна й важлива. Працюйте на здоров’я», — наголошує Михайло Фрицький.
На пенсії Михайло Адамович часто порається на батьківському обійсті в селі Соборному, що неподалік Тернополя. Там облаштував собі токарню-майстерню. Каже, займаючись улюбленою справою, отримує неабияке задоволення і умиротворення. Адже нарешті став сам собі господарем.
«Інколи думаю, чого ж я раніше ремеслом не займався, а став начальником? Ото дурний був! — сміється Михайло Фрицький. — Та ж робітником, слюсарем легше працювати! Нема коло тебе тих чотирьох телефонів, ніхто не дзвонить защораз і голова спокійніша!»
У зв'язку із підключенням нового абонента до водопровідної мережі за адресою вул. Над Ставом, 4 з 9.00 до 17.00 год. 5 вересня буде припинена подача холодної води до житлових будинків за адресами:
вул. Над Ставом;
вул. Руська 1, 3, 5, 7, 9;
вул. Старий Ринок 1, 1А, 3, 5;
вул. Замкова 14.
Просимо вибачення за тимчасові незручності та закликаємо завчасно подбати про запас води.
Майже 40 років Леоніда Шимків день у день стежила за якістю води, яка надходила у крани тернополян. З 1990 року по 2016 рік обіймала відповідальну посаду — була завідувачкою лабораторії хіміко-бактеріологічного контролю питної води КП «Тернопільводоканал». Леоніда Михайлівна одна із перших на підприємстві опанувала фізико-хімічний аналіз води, згодом долучилася до переведення досліджень води на євростандарти. Тому за плечима нашої колеги — багато копіткої праці, сил і старань, присвячених розвитку водоканалу.
Сьогодні фахівчиня вже на заслуженому відпочинку. Проте сердечно ділиться порадами й спогадами з колегами. Цікаво, що її знайомство з водоканалом почалося з... хвилювання і сліз. Чому так трапилося — розповідає Леоніда Михайлівна Шимків.
***
Мій прихід на підприємство у 1979 році збігся з великим клопотом. У Тернополі якраз зафіксували спалах бактерій групи кишкової палички. Фахівці з'ясували, що у деякі свердловини потрапили каналізаційні стоки і «розійшлися» по всьому місту. Біда!..
Наші спеціалісти не знаходили собі місця. Аби здолати бактерію, згідно вимог нормативних документів збільшили в кілька разів дозу рідкого хлору для знезараження води. Щогодини контролювали рівень залишкового хлору після завершення процесу. Чи не щодня у водоканал навідувалася санстанція, перевіряла результати нашої роботи.
На той час я почала працювати інженером-хіміком. І хоча основний тягар з ліквідації надзвичайної ситуації ліг на плечі наших бактеріологів, я, недосвічена і юна, страшенно переймалася тими проблемами. Спостерігала за переполохом, тривожилася і замислювалася: «Куди ж я потрапила?» Адже раніше мої робочі будні були спокійнішими — я рік провчителювала у сільській школі на Бучаччині.
Через деякий час кишкову паличку вбили, ситуацію стабілізували. Але той період видався для мене психологічно виснажливим. Тоді, мабуть, і пройшла у водоканалі справжнє бойове хрещення.
***
Не можу сказати, що нова робота мене не зацікавила. Навпаки. Я почала заглиблюватися в особливості посадових обов’язків, вивчати державні стандарти щодо централізованого водопостачання.
Мої попередники використовували більш прості, візуальні методи дослідження води. Я ж взялася опановувати фізико-хімічний аналіз води, бо на той час якраз впроваджували нові вимоги ГОСТу. Залізо, аміак, нітрити слід було вимірювати приладами, по-іншому визначати вміст міді й марганцю. Старші колеги за новації вже не бралися, а мені випала місія першопроходиці.
До слова, деякі аналізи тоді доводилось робити з використанням чотирихлористого вуглецю. Це токсична рідина, та нерідко ми з дівчатами забували про обережність і правила безпеки. У молодості, буває, не думаєш про власне здоров'я...
У кінці 1970-х років наша лабораторія розміщувалася на території водозабору «Тернопільського». Тулилася у маленькій кімнаточці на першому поверсі станції знезалізнення води. На станції йшла механічна фільтрація води. Фільтри працювали справно. Коли вода поступала на станцію, вміст заліза становив 2,5 мг/літр, а на виході в містопоказники були близькими до нуля.
Згодом лабораторія переїхала у центр Тернополя в адмінкорпус водоканалу на вул. Танцорова (тепер — вул. Старий Поділ). Пригадую, у кінці 1980-х вона мала три відділи: хімічний, бактеріологічний та радіологічний. Колектив у нас був виключно жіночий.
***
У 1986 році на нас чекало ще одне страшне потрясіння. Внаслідок тріщини у цистерні, що стояла на залізничній колії біля водозабору, у свердловину водозабору «Тернопільський» потрапила нафта. Лабораторії випало серйозне випробування. До нас приїжджало багато комісій, намагалися чимось допомогти, але, зрештою, всі лиш руками розводили. Пам'ятаю, науковець з тодішнього Ленінграду виніс вердикт — самоочищення води триватиме сім років.
Звісно, ми не здавалися. Що тільки не перепробували, аби вивести злощасну нафту зі свердловини!.. Освоїли методи визначення нафти в воді, працювали з ефірами і розчинниками. Робили відстійники. Вночі гарячою водою промивали фільтри станції знезалізнення. О, тоді я оцінила, наскільки важко працювати у пізній час. Ніч то є ніч. Але всі зусилля виявилися марними. Гість з Ленінграду таки мав рацію — про нещастя з нафтою ми забули аж через кілька років.
***
Загалом же вважаю, що Тернополю із якістю води дуже пощастило. Місто споживає воду з підземних джерел, отже вона захищена від зовнішнього забруднення, не потребує очищення реагентами. Навіть після катастрофи на ЧАЕС радіаційний фон води в свердловинах був у нормі.
Так, вода в окремих свердловинах водозаборів вирізняється підвищеним вмістом заліза, але то не привід для занепокоєння. Тим паче тепер, коли у місті працює дві станції знезалізнення води. Тернополяни мають змогу пити безпечну для здоров'я воду.
До речі, раніше скарги від містян на якість води були рідкісним явищем. Нарікань побільшало, коли почали переглядати тариф на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення.
Зауважу, людям треба враховувати, що погіршення якості води, зокрема за кольором, трапляється, коли на внутрішньобудинкових мережах виконували аварійно-ремонтні роботи, перекривали водопостачання. Одразу після відновлення водопостачання відбувається коливання системи й, відповідно, осад заліза, що накопичився у внутрішньобудинкових мережах, вимивається через крани споживачів. І у таких випадках з крану деякий час тече вода з іржею. Проте це триває недовго. Тому часто, коли ми приїжджали брати проби води у тих квартирах, де мешканці скаржились на погану якість, вона вже не мала жовтуватого відтінку.
***
Нова епоха для лабораторії хіміко-бактеріологічного контролю почалася у 2010-х роках. Молодий директор Володимир Антонович Кузьма зініціював осучаснення нашої лабораторії за підтримки коштів Світового банку, переведення її на євростандарти. Реалізація цього проєкту частково випала і на мою долю.
Думаю, на початках колектив підприємства і не здогадувався скільки складної та копіткої роботи чекає попереду. Адже аби отримати необхідне обладнання, проводився тендер за процедурами Світового банку і працівники мусили описати параметри всіх приладів, які бажали використовувати в роботі. А ми ж тієї техніки своїми очима не бачили. Уявляєте, як це нелегко?
Ох, і гризота була на моїй голові! Мені тоді дуже поміг професор Володимир Ярославович Кобилянський з Харкова. Він мав досвід у цій сфері, то я телефонувала йому й все уточнювала, консультувалася, перепитувала... Тендерну документацію спрямовували до Києва у Міністерство та Світовий банк, але їх кілька разів повертали через певні неточності на доопрацювання... Траплялося, ми мусили внести правки за годину-другу. Тож хтось із колег — за перекус, а ми під час обідньої перерви сідали біля комп'ютера...
Зізнаюся, у якийсь момент вже й зневірились, що у нас все вийде. Але таки дочекалися!Пам'ятаю історичну смс-ку від директора, що документи від «Тернопільводоканалу» прийняли. Як ми раділи!.. А потім почали нам прилади звозити.
Ніколи не забуду той день, 5 квітня 2016 року. Я, як зазвичай, була на роботі. В обідню пору звантажили біля лабораторії багато великих ящиків. Ціле подвір'я ними заставили. А я лише переживаю, чи пронесемо через дверний отвір. Це ж така відповідальність! Напередодні вночі й очей не зімкнула. Все міркувала: «Ану ж прилади завеликі? І будемо назад усе повертати». Бо ж знаю, траплялися такі випадки...
Коли вантажівки від'їхали, тамуючи хвилювання, подзвонила до начальника аварійно-диспетчерського відділу Любомира Ігоровича Калиняка, він скерував до нас до своїх хлопців. Вони й позносили вантаж в лабораторію. Дяка Богу, все зійшлося у розмірах. А згодом приїхали наладчики техніки.
Нелегкий то був час! Багато сил я віддавала роботі, а вдома на мене чекав важкохворий чоловік. Допомагала йому, сиділа біля нього. Могла цілу ніч не спати. Мій Михайло Григорович, на пенсію також пішов з «Тернопільводоканалу», 8 років пропрацював механіком. На жаль, на заслуженому відпочинку здоров'я чоловіка підупало, він серйозно занедужав, почав потребувати стороннього догляду. Тож після того, як лабораторія нарешті отримала сучасне обладнання, я вирішила звільнитися з роботи.
Досвідом і знаннями поділилася з наступницею — Оксаною Василівною Мар’юк. У 2016-ому вона була у відпустці по догляду за другою донечкою. Попросила її вийти на роботу трохи швидше. Зізналася: «Оксанко, складна ситуація склалася в сім'ї, мушу бути поруч з чоловіком». Вона пішла мені назустріч. Ще кілька місяців разом попрацювали. Оксанка займалася впровадженням приладів у роботу лабораторії. Їй усе вдалося, освоїла газовий хроматограф, атомно-абсорбційний спектрометр й інше обладнання. Та й чому б мало не вдатися? Оксана Василівна — кандидатка хімічних наук, володіє найновішими знаннями про дослідження води, тому мені не страшно було залишати лабораторію з новою завідувачкою. У вересні того ж року я зі спокійним серцем написала заяву на звільнення.
***
На роботу повернулася після смерті чоловіка. Дякую головному інженеру Роману Івановичу Романіву, який зараз уже на небесах, що працевлаштував мене на пів ставки інженером-хіміком. Роман Іванович часом строгий був, вимагав дисципліни. Та й правильно, що вимагав, бо панібратства на роботі бути не може. Але добра багато людям зробив. Якщо до нього підходили за підтримкою, ніколи нікому не відказав. І мені допоміг, бо повернення у рідний колектив стало для мене своєрідною реабілітацією після важкої втрати.
Я вже не мала здоров'я працювати на повну ставку, але залишатися вдома сам на сам із думками було б непросто... Зі своїми дівчатами я трудилася ще два роки. І радію, що могла їм за потреби підказати, допомогти...
***
За лабораторію хіміко-бактеріологічного контролю я спокійна. Вона в дуже хороших руках. Весь колектив — досвідчений і кваліфікований. Дуже здібні спеціалістки! Зараз лабораторією опікується Наталя Євгенівна Борщук. Вона працює у водоканалі з 1986 року, має великий стаж і досвід. Я Наталю Євгенівну навчала на початку її професійного шляху. Цікавою дитиною вона була, допитливою.
Оксана Василівна Мар’юк стала мамою ще однієї дівчинки і перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Бавить малечу і інженер Марія Богданівна Атаманчук. Але невдовзі дівчата планують повертатися на роботу.
У лабораторії панує аура доброзичливості, а для фахівчинь створені гарні умови для праці та відпочинку. Коли навідую колег, наголошую: «Дівчата, працюйте і шануйте роботу, цінуйте цей комфорт, теплі кабінети. Бо ми колись на водозаборі «Тернопільському» мерзли у фуфайках і валянках».
А тепер все по-іншому. «Тернопільводоканал» вийшов на новий рівень. От іду містом — і бачу наша аварійка їде. Така крута, чистенька. Не порівняти з колишніми будами — занедбаними, старими, холодними. А хлопці в нових яскравих формах. Серце радіє!..
Володимир Кузьма взяв на свої плечі дуже велику відповідальність і Бог допоміг йому звершити задумане. У місті запрацювала друга, сучасна станція знезалізнення. Теперішньому колективу «Тернопільводоканалу» вдалося втілити те, що його попередники не могли зробити протягом десятиліть. Адже ще в перший рік моєї роботи на підприємстві, далекого 1979-го пам'ятаю розмови про будівництво. Нас навіть просили передати дані для майбутньої станції знезалізнення. Але, як бачите, запрацювала вона аж через 40 років... Я щаслива, що ці плани увінчалися успіхом. Адже наша праця житиме, служитиме дітям, внукам — нащадкам.
***
Скажу чесно, для мене водоканал — справжня родина. Навіть зараз, коли треба відремонтувати кран чи щось із трубою, телефоную своїм на підприємство. Любомир Ігорович мені невдовзі віддзвонює «Бригада поїхала!».
Чи привезли мені колеги паску перед Великоднем. Сусіди повиходили, дивуються багатолітній традиції нашого підприємства вітати з Пасхою ветеранів... А коли я їм розповіла про екскурсію водоканалом для пенсіонерів з нагоди річниці створення підприємства, то були щиро вражені повагою до колишніх працівників.
Справді, у нашому колективі є взаєморозуміння, міцна підтримка. Я колегам дуже вдячна, що були поруч, коли нездужав чоловік, допомогли його провести в останню путь. Цінно знати, розуміти, що в тяжку хвилину ти не одна і є кому добре слово сказати, розрадити...
***
На заслуженому відпочинку часто відвідую богослужіння. У храмі моїй душі добре і затишно. Молюся за перемогу України над ворогом, мусимо вимолити ту перемогу...
Багато уваги приділяю внучатим племінникам Олексієві та Артемові, допомагаю племінниці Наталі у вихованні синів. Мені важливо, аби вони зростали вихованими, людяними, вміли поділитися один з одним, пильнували науку, не хуліганили... Зараз хлопці вже подорослішали, перейшли у сьомий та четвертий класи.
Їм нагадую і про те, як важливо економити воду. Переконана, і дітям, і дорослим треба пам'ятати про те, що вода — ресурс невідновний. І дається вона людям тяжкою працею. Коли проводила екскурсії школярам, які приходили на підприємство, завжди наголошувала на цьому учням. Пояснювала: нерідко деякі тернополяни ще додивляються сни, а спеціалісти «Тернопільводоканалу» вже ліквідовують аварію на водопроводі. І у тих місцях, де ризиковано задіювати техніку, копають руками. Щоб містяни не залишалися без води, встигли помитися, випили чаю, покавували...
Тому дуже важливо цінувати чужу працю, заощаджувати воду, берегти свердловини. Аби нам було добре і ми мали що залишити в спадок наступним поколінням...
У зв'язку з аварійно-ремонтними роботами на водопровідній мережі за адресою вул. Над Ставом з 9.00 до 17.00 год. 22 серпня буде припинена подача холодної води до житлових будинків за адресами:
вул. Над Ставом;
вул. Руська 1, 3, 5, 7, 9;
вул. Старий Ринок 1, 1А, 2, 3, 5;
вул. Замкова 10, 12, 14.
Просимо вибачення за тимчасові незручності та закликаємо завчасно подбати про запас води.