Михайло ФРИЦЬКИЙ піклувався про безперебійне електропостачання «Тернопільводоканалу»
Михайло Адамович Фрицький обійняв посаду головного енергетика водоканалу 1981-го, маючи за плечима 14 років стажу на Тернопільському бавовняному комбінаті. Працював там начальником електроцеху, тому нові посадові обов'язки не злякали.
Михайло Адамович пам'ятає, як у місті споруджували ключові об'єкти водоканалу — водозабір «Верхньо-Івачівський», каналізаційні очисні споруди, каналізаційні насосні станції, а також прокладали мережі на масив «Сонячний»... Тим більше, бавовняний комбінат також залучали до розбудови Тернополя. А ще знає чимало цікавих історій. Наприклад, про те, як фахівець під час церемонії відкриття очисних споруд сьорбнув трохи води зі ставка-відстійника. Спогадами поділився із нашими читачами.
Михайло Адамович багато років відповідав за безперебійне електропостачання до об'єктів водоканалу. Адже і каналізаційні насосні станції, і водозабори, і очисні споруди функціонують завдяки електриці. Якщо не буде електроенергії — всі об'єкти зупиняться. Зізнається, то була важка робота і велика відповідальність, подекуди більша, ніж у головного інженера. Тим паче, у той період промисловість Тернополя перебувала на піку, у місті був колосальний розхід води. Відповідно, водоканал споживав багато електроенергії — щороку приблизно 50 млн. кіловат.
Пам'ятає Михайло Адамович, як у місті 1972 року завершили спорудження першого, нижнього майданчика каналізаційних очисних споруд. Будував їх бавовняний комбінат під свої потреби за державні гроші. Подейкували, що коли комісія прибула на очисні оглянути новий об'єкт, головний проєктант підійшов до вторинного відстійника, зачерпнув склянкою воду й зробив кілька ковтків. У такий спосіб продемонстрував усім якість очистки стоків.
До слова, у ставках-відстійниках тодішній директор бавовняного комбінату завів коропів. Порибалити там можна було лише за перепусткою.
Приблизно у той час збудували й дев'яту каналізаційну насосну станцію Тернополя. Проєктантам довелося добре помудрувати, бо працювали на болотяній місцевості. Тож під час будівництва КНС на мочариську спеціалісти використали рідкісний для Радянського Союзу метод.
«Застав я і прокладання другої гілки трубопроводу з водозабору «Верхньо-Івачівського» до станції третього підйому. Роботи відбувалися у 1980-х роках», — пригадує Михайло Адамович.
Пізніше проєкт верхнього майданчика очисних споруд взявся реалізовувати радіозавод «Оріон». Ці очисні споруди запрацювали 1989 року.
Мало підприємство і свої проблеми. Фінансування діяльності водоканалу було недостатнім, хронічно бракувало коштів для придбання інструментів, техніки.
«Фінансування водоканалу було куце. Навіть із придбанням електричної котушки до пускача ПМЕ-201 я мав чимало клопотів. Про інші потреби й не кажу. І зарплати у фахівців були мізерними», — відзначає Михайло Адамович Фрицький.
Але траплялося в роботі і чимало позитивних моментів. Наприклад, працівники домоглися облаштування в адмінкорпусі роздаткової їдальні. Вона так полюбилася водоканалівцям, що через рік таку ж їдальню відкрили й на очисних спорудах.
Михайло Фрицький працював на підприємстві по 2011 рік. Упродовж цього часу трудився не тільки головним енергетиком, а й кілька років обіймав посаду головного інженера, був головою первинної профспілкової організації «Тернопільводоканалу».
Досі з теплотою згадує своїх колег, зокрема бригадира-електромонтера водозабору «Верхньо-Івачівського» Михайла Юрійовича Тимочка, електрика станції третього підйому Ореста Петровича Козуба, електрика каналізаційної насосної станції №7 Дмитра Ярославовича Бубена, електрика відділу каналізаційних очисних споруд Василя Омеляновича Забояка, слюсаря ВГМ Василя Григоровича Пижа, головного інженера водоканалу Григорія Степановича Гичку.
«Григорій Степанович Гичка виніс на своїх плечах всі недоліки радянського минулого. Лише він міг витримати ті радянські планерки. Тільки Григорій Степанович знав напам'ять і тримав у голові всі каналізаційні та водопровідні мережі Тернополя. Я його поважав і любив за скромність і добропорядність», — зауважує Михайло Адамович.
Співрозмовник зізнається: попри те, що вже на заслуженому відпочинку, завжди переживає, щоб все було добре на підприємстві. А деколи Михайлові Адамовичу навіть сняться сни, що він у водоканалі, трудиться на своєму робочому місці.
«Люблю і поважаю всіх водоканалівців. Вважаю, кожна професія однаково потрібна й важлива. Працюйте на здоров’я», — наголошує Михайло Фрицький.
На пенсії Михайло Адамович часто порається на батьківському обійсті в селі Соборному, що неподалік Тернополя. Там облаштував собі токарню-майстерню. Каже, займаючись улюбленою справою, отримує неабияке задоволення і умиротворення. Адже нарешті став сам собі господарем.
«Інколи думаю, чого ж я раніше ремеслом не займався, а став начальником? Ото дурний був! — сміється Михайло Фрицький. — Та ж робітником, слюсарем легше працювати! Нема коло тебе тих чотирьох телефонів, ніхто не дзвонить защораз і голова спокійніша!»
