У зв'язку з переключенням нової мережі на вул. Микулинецькій з 9.00 до 15.00 год 11 червня буде припинена подача холодної води до мікрорайону «Березовиця».
Просимо вибачити за тимчасові незручності та завчасно подбати про запаси води.
На двох у них — син, донька, четверо онуків і майже 70 років трудового стажу у «Тернопільводоканалі». Про легендарне подружжя Тимочків на нашому підприємстві знає кожен працівник. Михайло Юрійович на посаді майстра вніс свою лепту у будівництво Верхньо-Івачівського водозабору. А Дарія Миколаївна, виконуючи обов'язки машиністки, піклувалася про належну роботу насосів водопровідної насосної станції.
Тимочки — направду багаті люди. Мають свої секрети щасливого півстолітнього шлюбу, купаються у родинному теплі, пишаються внуками, особливо — Миколою та Андрієм, які продовжують династію у «Тернопільводоканалі». І щедро діляться своїм професійним досвідом зі всіма охочими. Ближче познайомитися з Михайлом Юрійовичем і Дарією Миколаївною можете й ви.
***
З попередніх розповідей про становлення водоканалу ви вже знаєте, що на початку 1970-х років Тернопіль стрімко розростався. Місто ставало галасливішим, з'являлися нові вулиці й багатоповерхівки. На дорогах більшало транспорту. Швидкими темпами розбудовували і промисловість. Отож потреба в обсягах водопостачання громади зростала. Потужностей водозабору Тернопільського вже не вистачало, тому було вирішено спорудити ще один, у приміському селі Верхній Івачів.
До масштабного будівництва залучили одразу кілька профільних організацій. А труби від водозабору в місто почала прокладати організація «Львівфундаментспецбуд». На виїзді з села облаштували майданчик, де спеціалісти робили ізоляцію труб. Зварювальники зварювали своєрідні «батоги» по дві труби в купі, згодом машиною відвозили на потрібну ділянку і прокладали трубопровід до станції третього підйому. На той час Михайло Тимочко працював у цій організації електриком. Мешкав, до слова, у тому ж Верхньому Івачеві. Молодий чоловік саме задумувався про зміну роботи на перспективнішу. Адже піклувався про добробут сім’ї: дружини Дарії і чотирирічної доньки Люди.
За спеціальністю Михайло Тимочко — технік-електрик, закінчив технікум в Бережанах. Знання про електрообладнання розширив в армії, адже служив у ракетних військах електромеханіком-дизелістом. Пригадує, коли лунала бойова тривога, то в облаштованій для навчань кабіні мав якнайшвидше повмикати необхідні механізми. Отож за 3,5 роки солдатства відточив навички до автоматизму.
Роботи парубок не боявся ніколи. Спершу пішов працювати майстром з ремонту високовольтних повітряних ліній у Великому Глибочку. Згодом влаштувався у вже згаданий «Львівфундаментспецбуд» (платили там удвічі більше). І якраз під час прокладання труб до водопровідної станції третього підйому молодого чоловіка зацікавила специфіка водоканалу. Наважився поспілкуватися із керівництвом підприємства — і став частиною великого колективу. Надворі був липень 1975 року.
Спогади про той день Михайло Тимочко зберігає в пам'яті і сьогодні.
«На роботу мене прийняв директор Амельчаков — низький сивий чоловік, дуже добрий і водночас дуже строгий. Постановив так: «Поки будуємо водопровідну насосну станцію, тимчасово працюватимете на каналізаційних очисних спорудах майстром механічних майстерень. А згодом будете майстром уже на водозаборі». Я фактично весь час був в Івачеві і контролював хід будівництва. День у день звітував Амельчакову скільки людей трудилося, яка техніка працювала», — каже Михайло Юрійович.
Адже хоч офіційно спорудити водозабір зобов’язали комбайновий завод, проте найбільш зацікавленим в якості робіт, успіху будівництва був водоканал.
Лідія Сумцова, яка на той час обіймала посаду старшого інженера виробничого відділу «Тернопільводоканалу» і відповідала за реалізацію проєкту, наголошує, що Михайло Тимочко був її правою рукою. Чоловік самотужки заглиблювався в усі тонкощі будівництва та експлуатації обладнання. Старанний, вдумливий, із феноменальним розумом міг підмінити майстра, енергетика, механіка. Окрім цього, вмів доречно щось підказатиколегам, дати добру пораду.
Згодом на роботу на водозабір прийняли ще двох чоловіків. За потреби вони підсобляли будівельникам, а після введення в експлуатацію насосної станції виконували вже свої безпосередні обов'язки — електрика та машиніста насосних установок.
***
Як же відбувалося народження найбільшого водозабору Тернопільщини? Михайло Тимочко згадує, що облаштовувати його почали посеред голого поля.
«Коли влітку 1975-го я прийшов на роботу у водоканал, то свердловини вже були пробурені та відкачані. Знаю, за те питання взялись львів’яни. Також була підведена водопровідна мережа з водопровідної станції третього підйому. А під фундамент водопровідної насосної станції в Івачеві тільки котлован викопали», — зазначає пан Михайло.
За словами Михайла Юрійовича, насосну будували зо п’ять підприємств. Фахівці споруджували службове приміщення, резервуари, облаштували електричну підстанцію, тягнули високовольтну лінію...
Водопровідну насосну станцію у Верхньому Івачеві ввели в експлуатацію 1976 року. Облаштували й навколишню територію — там з’явилася огорожа, «Зеленбуд» висадив дерева. На об'єкті позмінно запрацювало близько 12 осіб — електрики та машиністи насосних установок. Занурився у нову для себе сферу і Михайло Тимочко. Хоч ця діяльність стала для чоловіка своєрідним викликом.
«Я мав на меті навчитися добре розбиратися у насосах. Бо ж відповідних дипломів не мав, інститутів не закінчував. Але помаленьку давав собі раду, здобував досвід і ділився ним із колегами», — зазначає співрозмовник.
У кожну свою зміну Михайло Тимочко сумлінно контролював роботу усіх систем і механізмів Верхньо-Івачівського водозабору, стежив, чи немає збоїв в електротехніці.
Майстер також уважно слідкував за функціонуванням свердловин і регулярно особисто навідувався до кожної. Нагляд за свердловинами, які розкидані на 1,5 км одна від одної, вимагав чимало часу й фізичної витривалості. Взимку Михайло Юрійович долав відстань пішки, а у теплу пору року виручав велосипед. Лише в 1990-х фахівцю виділили мотоцикл. А мобільний телефон з'явився іще пізніше.
«На кожній свердловині розташовувалося службове приміщення з трубою і насосом, а при ньому – електрична підстанція. У нас було трижильне заживлення свердловин. І якщо десь «стрельнув» кабель, ми з електромонтером бігли до найближчого стаціонарного телефону, аби викликати своїх колег. Відтак приїжджала аварійна бригада й розпочинала ремонтні роботи», – розповідає Михайло Юрійович.
Бувало, аварії траплялися і в нічний час. Тож співробітники не раз прибігали за майстром і о другій ночі. Добре, що від обійстя Тимочків рукою подати до водозабору.
«Юрійовичу, треба глянути на крайню свердловину під Глядками», — кидали робітники ще з порога. Тоді чоловік одразу спішив до ровера.
***
У 1982 році до колективу водоканалу долучилася й дружина Михайла Юрійовича Дарія Миколаївна. Жінку прийняли машиністкою насосних установок на ту ж водопровідну насосну станцію у Верхньому Івачеві.
Роботу їй випадково запропонував тодішній головний інженер Григорій Степанович Гичка. Ця пропозиція, пригадує пані Дарія, стала для неї дуже доречною.
«У нашій сім'ї якраз був нелегкий етап. Я розривалася між малими дітьми (молодшому Богдану виповнилося лише п'ять років), господаркою і роботою на комбайновому заводі. Ще й добиратися з роботи до Верхнього Івачева було довго і не з руки, — каже Дарія Миколаївна. — Якоїсь днини ледве сунула додому в ожеледицю, коли раптом поруч зупинилася машина і головний інженер запропонувала підвезти до хати. Слово за словом розговорилися. Почувши як мені скрутно, Григорій Степанович сказав, що на насосній є вакансії машиніста та прибиральниці і він може допомогти з працевлаштуванням. А мені, правду кажучи, було неважливо що робити. Аби лише ближче до дому. Тож наступного ж дня поїхала в адмінкорпус водоканалу».
Спершу Дарію Миколаївну поставили на зміну разом з електриком Володимиром Гирієм. Згодом працювала з Володимиром Дублянком, потім — із електриками Богданом Мручком та Михайлом Трачом. Жінка контролювала роботу насосів, а про проблеми з обладнанням повідомляла диспетчеру. Роботу, зізнається, свою дуже любила — попри страшенний шум насосів і холод на робочому місці взимку. То вже у 2000-х умови праці водоканалівців змінилися, зросли зарплати. Зробили ремонт і в приміщенні насосної. А Дарія Миколаївна — любителька чистоти і краси завжди дбала, щоб на робочому місці було прибрано, гарно. Роками піклувалася і про різнобарвний квітник біля насосної.
Сьогодні спогади про працю у водоканалі викликають у жінки радість. Каже, оточували її добрі та щирі люди.
«Начальство для мене було золоте. Як тільки прийшла на роботу, то начальником відділу водопровідних насосних станцій був Ростислав Адамович Байлюк. Строгий чоловік, ми його побоювалися. Згодом на цій посаді працював Остап Семенович Водовіз — добра і світла душа. Царство йому Небесне», — зітхає Дарія Миколаївна.
А Михайло Юрійович за більш ніж 30 років праці застав аж сім директорів водоканалу. Прийшов на підприємство за Володимира Івановича Лаща, потім в. о. директора був Григорій Степанович Гичка. Згодом водоканалом керував Володимир Воробець. Пізніше деякий час знову директорував Григорій Степанович Гичка. Відтак цю посаду обіймали Євгеній Франкович Цибуляк, Олег Миколайович Баран і Володимир Антонович Кузьма.
***
У середині 1980-х Верхньо-Івачівський водозабір реконструювали. Фахівці пробурили шість нових свердловин. Цього разу тим займалися представники якоїсь тернопільської організації. Також спеціалісти облаштували резервуар на 6000 м куб. З'явився і ще один водопровід — з залізобетонних труб діаметром 1000 мм (труба першого водопроводу виготовлена з металу і має діаметр 820 мм).
***
Михайло Тимочко пропрацював у «Тернопільводоканалі» 36 років, його дружина — 32. Кажуть, то був щасливий і світлий період, хоч попри роботу завжди чекало ще багато труду вдома: виховання дітей, городи, догляд за худобою.
«Ми молодими після зміни на водозаборі встигали обробити ще три гектари буряка. До 20.00 працювали, а тоді разом з Михайлом години зо три буряк сікли. Не раз голова профспілкового комітету Тетяна Володимирівна Бакулінська пропонувала нам путівку в Затоку, щоб оздоровитися. Все Таню з добром згадую. Але яке море? Хіба годен було відлучитися, коли на плечах така господарка? Та й навіть зараз ще тримаємо свиню, корову, качок, курей. Не можемо без роботи», — сміється Дарія Миколаївна.
Щоправда, тепер вільного часу в подружжя таки більше. Пан Михайло вийшов на заслужений відпочинок у травні 2011-го, пані Дарія — наприкінці 2014 року. Але династію Тимочків на КП «Тернопільводоканал» продовжив син Богдан на посаді машиніста насосних установок, а пізніше й онуки. Микола — контролер абонентного відділу, а Андрій, як і дідусь, трудиться майстром на Верхньо-Івачівському водозаборі. Тож з такою гідною зміною на «Тернопільводоканал» чекає процвітання та розвиток.
У зв'язку з проведенням ремонтних робіт на водопровідній мережі на вул. Миколи Карпенка з 09.00 до 15.00 год 3 червня буде припинена подача холодної води до житлових будинків та адміністративних приміщень за адресами
вул. Миколи Карпенка, 24Б;
пров. Цегельний, 1Д, 5, 7, 7А.
Просимо вибачити за тимчасові незручності і завчасно подбати про запаси води.
У зв'язку з ремонтними роботами на водопровідній мережі на вул. Романа Купчинського,1 з 9.00 до 16.00 28 травня буде припинено подачу холодної води до будинків за адресами:
вул. Романа Купчинського від №1 по №14Г;
бульв. Симона Петлюри, 2А, 2Б, 4, 6;
вул. Сергія Корольова, 3, 5, 10А, 10В, 12, 12А;
вул. Андрія Сахарова, 8;
вул. 15 Квітня, 2Б.
Перепрошуємо за тимчасові незручності та закликаємо завчасно подбати про запаси води.
У зв'язку з проведенням ремонтних робіт на водопровідній мережі на вул. Євгена Коновальця з 9.00 до 20.00 27 травня буде припинено подачу холодної води до житлових будинків та адміністративних приміщень за адресами вул. Євгена Коновальця №19, 21, 23 і вул. Галицька №56, 58.
Просимо вибачення за тимчасові незручності та закликаємо завчасно подбати про запаси води.
У зв'язку з проведенням ремонтних робіт на водопровідній мережі на вул. Петра Батьківського з 9.00 до 18.00 22 травня буде припинено подачу холодної води до житлових будинків і адміністративних приміщень на вул. Петра Батьківського, Глибокої Долини та у мікрорайоні «Пронятин».
Просимо вибачення за тимчасові незручності та закликаємо завчасно подбати про запаси води
До уваги тернополян! З технічних причин зазначені роботи перенесені на 21 травня. Перепрошуємо за незручності.
У зв'язку з переключенням нової мережі на вул. Степана Будного-Митрополита Шептицького з 8.00 до 20.00 20 травня буде припинена подача холодної води до будинків у Тернополі за адресами:
вул. Чернівецька від № 1 по № 58;
вул. Степана Будного № 1, 1А, 2, 4А, 7, 15;
вул. Білогірська, 50.
У цей же час буде припинено водопостачання і до будинків за адресами у селі Петриків:
вул. Тернопільська-бічна;
вул. Миру;
вул. Митрополита Шептицького;
вул. Молодіжна;
вул. Степана Бандери.
Просимо вибачення за тимчасові незручності та закликаємо завчасно подбати про запаси води.
Купа відповідальності щоденно лежить на плечах Степана Якимишина. Вже більше 10 років Степан Михайлович — головний енергетик «Тернопільводоканалу». Отже, саме він піклується про надійну й безпечну роботу електроустановок, стежить за економним використанням електроенергії й палива. Степана Михайловича вкрай тяжко вмовити на відверту бесіду про роботу, але одного дня всі зірки таки зійшлися.
Отож про професійний досвід у «Тернопільводоканалі» розповідає головний енергетик Степан Якимишин.
— Степане Михайловичу, розкажіть про себе для тих читачів, які з Вами не знайомі.
— Я народився 7 травня 1965 року в селі Вербівці на Теребовлянщині. Закінчив місцеву восьмирічку. Найбільше мене цікавила фізика. Особливо захопила інформація про електрику, вичитував у підручнику про електричний струм, електричне коло... При сільській школі гуртків не було, то розширював знання самостійно. Але наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Коли батьки збудували хлів, я сам зміг провести у ньому світло.
Перед закінченням школи зустрів односельця. Він порадив мені з друзями вступати у Львівський технікум промислової автоматики, бо сам здобував там освіту, розхвалив усе. Так з випускного класу ми, троє хлопців, і подалися на навчання. Тато з мамою мій вибір схвалили. Але то були такі часи, що діти росли самостійними, гіперопіки над ним не було. Дорослим і самим нелегко доводилося — роботи багато, а грошей обмаль. Чоловіки гарували на фермах чи в тракторних бригадах, жінки пропадали в полі...
У технікум я вступив на програміста. Але провчився пів року і зрозумів, що то не мій фах, зовсім не вабить програмне забезпечення, команди. Перевівся на спеціальність «Електроприладобудування». О, це вже було моє покликання. Схоплював все на льоту.
Після отримання диплому й служби в армії спробував влаштуватися на радіозавод «Оріон». Там не вистачало працівників із моєю спеціальністю. Але в ті часи щоб піти на роботу, вимагали тернопільську прописку. У мене її, звісно, не було. Тому зі своїми планами розпрощався. Зрештою, влаштувався електромонтером з ремонту й обслуговування електрообладнання в «Текстерно», там було легше «зачепитися», бо бавовняний комбінат мав гуртожитки. Пропрацював на «Текстерно» від літа 1986 року до весни 1995-го.
— А далі трапилося знайомство з водоканалом?
— Так. Розпався Союз і підприємства почали занепадати. У 1993-1994 роках ми на «Текстерно» могли тиждень працювати, а два місяці простоювати. Ну, які це заробітки? А вдома — сім'я, двоє малих дітей. Знайомі нарадили піти у водоканал. Там якраз була вакансія майстра-енергетика у відділі каналізаційних насосних станцій (ВКНС).
— Якими були Ваші враження від нового місця роботи?
— Хіба я таке пам'ятаю? Вже 30 років минуло. Хоча ні, пригадую, як у перший день на підприємстві тодішній начальник відділу каналізаційних очисних споруд (ВКОС) Ростислав Адамович Байлюк завів мене до каси підприємства. Тепер у цьому приміщенні — кабінет прессекретаря. Я став на порозі — показний молодик, високий, кремезний... Ростислав Адамович засміявся до головної бухгалтерки: «Ганнусю, то наш гетьман прийшов!».
На той час у мене була і енергетична освіта, й солідний досвід. Але на «Текстерно» я працював лише з приладами вимірювання і автоматизацією обладнання. Праця ж у водоканалі передбачала ширшу специфіку — тут тобі й енергетика, і контрольно-вимірювальні прилади та автоматика, і складне електротехнічне обладнання високої напруги.
Спочатку трохи побоювався роботи з обладнанням під такою високою напругою. Тим паче, що на «Текстерно» електрики на високій стороні трудились окремо, тому ні подібного досвіду, ні навіть якихось спостережень за працею колег у мене не було.
Заспокоїв мене один із моїх наставників Юрій Іванович Кондратишин. Коли я прийшов у водоканал, він був начальником відділу КНС, потім обіймав посаду головного енергетика. Ми з Юрієм Івановичем зблизилися, бо він вчився в тому ж навчальному закладі і за тією спеціальністю, що і я. Вже старший був чоловік — 1947 року народження...
Отже, я йому зізнався про свої сумніви на новому робочому місці. А він вислухав і запевнив: «Степане Михайловичу, якщо ти розбираєшся в такому жмуті дротів, як твоя рука, то тут в електриці — у трьох дротах на високій стороні — ти даси собі раду».
Так воно й сталося. Звісно, спочатку був деякий острах, бо розумів, що до такої високої напруги неможливо приступитися, десь дріт помацати тощо. Але є знання, є техніка безпеки для роботи з високовольтним обладнанням. А досвід — то наживне.
У колективі мене добре прийняли. Директором підприємства у той час був Олег Михайлович Баран, головним інженером — Михайло Адамович Фрицький. Посаду головного механіка обіймав Степан Сидорович Капустинський.
Також добре спілкувався з заступником директора Михайлом Івановичем Муцою. Ми з ним завжди разом святкували день народження, бо обоє з'явилися на світ 7 травня. Лише пан Михайло на 15 років старший. На жаль, Михайла Івановича вже з нами немає. Вічного спокою його світлій душі...
Тому адаптуватися у такому доброзичливому колективі мені було неважко. Щоправда, до початку 2000-х у водоканалі були дуже скромні зарплати, тому доводилося шукати додаткові підробітки, працював зокрема на будівельні компанії. Життя заставляло. Як кажуть, якщо не будеш крутитися, то не будеш мати. Я завжди був переконаний, що не слід бути лінивим, треба працювати — і та робота тобі буде винагороджена.
До речі, якийсь час у 2000-х роках я працював майстром-енергетиком на два відділи — каналізаційних насосних станцій та каналізаційних очисних споруд.
А в березні 2013 року мене перевели на посаду головного енергетика.
— Які обов'язки головного енергетика у «Тернопільводоканалі»?
— Їх немало. Відділ головного енергетика відповідає за енергетичну службу, газову службу, теплопостачання, належний стан системи вентиляції, контрольно-вимірювальні прилади. Звісно, одне з ключових завдань — стабільне й безперебійне електропостачання об'єктів підприємства. На кожному з них встановлені розподільчі пристрої по 10/0,4 кВ. Система живлення приходить від підстанції міста до нас. Об'єктів, які працюють на електриці, у водоканалі багато. Це, зокрема, 8 каналізаційних насосних станцій, каналізаційні очисні споруди, 3 водопровідні насосні станції.
Багато людей чомусь переконані, що водоканал — то шарашкіна контора. А насправді це потужне підприємство, яке належить до об'єктів критичної інфраструктури. Воно цілодобово надає послуги з централізованого водопостачання і водовідведення для жителів і промисловості Тернополя та довколишніх сіл. Тільки за добу «Тернопільводоканал» споживає майже 60 тис. Квт електроенергії, а за місяць — приблизно 1 млн 750 Квт. Ми є найбільшим споживачем електроенергії на Тернопільщині.
— Чи трапляються складні моменти на посаді головного енергетика?
— Всяке буває, але я досвіду за свої роки вже набрався. То вже можна кимось покерувати (сміється). Я можу і власними руками монтажі робити, і обладнання запускати. Проблем з виконанням робочих завдань нема.
Ще таке скажу: найголовніше на моїй посаді — не боятися брати відповідальність на себе. А якщо боїшся, то нема сенсу йти на таку роботу і братися за керування. Як не вмієш сказати підлеглим що робити, коли трапляється непередбачуваний момент, вчасно дати команду, не знаєш своєї справи — значить тобі того не треба. Особисто я відповідальності не уникаю.
Також ніколи не приховую інформації від співробітників, підлеглих. Є якась ситуація — до кожного стараюся донести, пояснити. Я відкрита людина, нічого не затаюю.
Інколи мені колеги закидають, що я не навчаю молодих спеціалістів. Але я маю своє переконання. Вважаю, якщо людина має ази до певного фаху, то її можна і треба навчити. Але якщо задатків нема — навчати марно. От, наприклад, та ж енергетика. Вона вимагає математичного, фізичного досвіду, слід добре розумітися в цих дисциплінах. Електрика потребує специфічної логіки. Має бути та логіка в голові — і все.
— Чим для вас особливе обладнання у «Тернопільводоканалі»?
Найбільше обладнання на підприємстві — насосні агрегати. Саме з допомогою насосних агрегатів качаємо воду, подаємо її, відкачуємо стоки, викачуємо рідини на каналізаційних очисних спорудах.
Одне із найцінніших досягнень – встановлення фактично на всіх об’єктах автоматичних систем керування з частотними перетворювачами. Частотні перетворювачі запускають насосне обладнання. Окрім цього, вони дозволяють на водопровідних насосних станціях рівномірно підтримувати заданий тиск в мережі, а на каналізаційних насосних станціях і каналізаційних очисних спорудах – плавно запускати та зупиняти насосні агрегати.
Відколи ми подбали про плавні запуски і зупинки насосів (раніше працювали на закритті засувки), отримали зменшення виходу з ладу обладнання. Тобто, маємо менше поломок і витрат на ремонт. Коли ж раніше напряму запускали насосні агрегати, особливо на каналізаційних насосних станціях, то фактично кожні 3-4 місяці через часті удари мусили міняти підшипники.
Це також призвело до значної економії споживання електроенергії.
Чесно кажучи, особисто я не надто вірив, що автоматичні системи керування з частотними перетворювачами нададуть підприємству стільки переваг. Якоюсь мірою навіть був противником змін. Не уявлялося як то насос зможе за таким принципом працювати. Ще й стоків тоді надходило доволі багато.
Але потім з’явилася тенденція до зменшення обсягів водопостачання і водовідведення. У 2008 році ми встановили першу таку систему на каналізаційній насосній станції №1. І невдовзі були вражені підрахунками: такий крок дозволив нам заощадити споживання електроенергії на 40%. Відтак цю новацію ми почали запроваджувати на всіх об’єктах «Тернопільводоканалу». І я, звісно, також змінив свою думку.
Відколи підприємство очолив Володимир Антонович Кузьма, «Тернопільводоканал» розвивається і осучаснюється. Директор стимулює нас, працівників, рухатися вперед.
Ще в 2005-2006 роках водоканалівці почали їздити до колег в інші міста, відвідувати тематичні виставки, семінари. Пам’ятаю, як в Полтаві ми оглядали теплові насоси, які тільки починали впроваджувати на підприємствах. Також черпали інформацію про вдосконалені насосні агрегати, енергозберігаючі технології. Нерідко представники компаній з такими презентаціями приїжджали й до нас у Тернопіль.
Навіть зараз, у час війни, міркуємо про реалізацію масштабного проєкту в «Тернопільводоканалі». Хочемо облаштувати на кількох об’єктах підприємства сонячні електростанції, аби заощаджувати на електроенергії.
— Поговоримо про особисте. Про що мріє головний енергетик «Тернопільводоканалу»?
— Мрію, як і всі українці, про мирне небо, повернення військових додому, возз’єднання сімей. Повномасштабна агресія росії розлучила і нашу родину. Зять захищає Україну. Дочка Ірина з двома внучками, Іринкою і Лізою, зараз в Іспанії. Виїхала, аби зберегти дівчаткам спокійне дитинство – без тривог і бомбосховищ.
Часто спілкуюся з внучками по відеозв’язку, питаюся, коли приїдуть додому, а вони запрошують до Іспанії: «У нас, дідусю, тепло, море. Приїжджай ти до нас». Тож цього літа хочу їх провідати. Планую поїхати власним автомобілем, бо маю чималий водійський стаж. Трохи поїздив і Європою. Закордоном вже легко орієнтуюся, мов на тернопільських дорогах. Кермував в Італії, Швеції, Данії, Бельгії, Нідерландах, Німеччині. Більшість країн відвідував із колегами під час робочих поїздок. Із водоканалівцями об’їздили всю північ Польщі – вивчали досвід тамтешніх водоканалів. Тому мрію без пригод доїхати до Іспанії і обійняти дочку та внучат…
А ось зі старшою донькою Наталею бачуся щодня. Вона живе в Тернополі і працює у бухгалтерії «Тернопільводоканалу», часто гостює у нас із дружиною.
До речі, 14 травня ми з Людою будемо відзначати 37-ому річницю подружнього життя. Бачите, я пам’ятаю всі важливі сімейні дати! Жінка тепер мені замовляє на подарунок не букети, а орхідеї. Колекціонує їх. Але моя Людмила любить різні квіти. Квітник біля хати – то її відрада, всю душу у нього вклала.
І я, знаєте, люблю бути ближчим до природи, землі. Яка ж то радість отак зранку вийти на поріг, вдихнути чисте повітря, пройтися по городі, окинути оком майбутній урожай. Ще до сніданку посмакувати щойно зірваним пахучим яблуком. Хіба ж то не щастя? Тому мрію, щоб таких спокійних і радісних ранків у моєму житті і у житті мого народу було ще багато-багато…
… Оскільки розмова зі Степаном Якимишином відбулася напередодні одразу двох важливих свят – шістдесятирічного ювілею і річниці весілля, щиро бажаємо головному енергетику «Тернопільводоканалу» міцного здоров’я, добра і достатку на многая і благая літа. З роси і води, Степане Михайловичу!
У зв'язку з проведенням ремонтних робіт на водопровідній мережі на вул. Козацькій з 9.00 до 15.00 год 22 травня буде припинено подачу холодної води до житлових будинків та адміністративних приміщень на вул. Козацькій, вул. Кирила Студинського, вул. Шкільній, вул. Василя Ярмуша, пров. Садовому та пров. Шкільному.
Просимо вибачити за тимчасові незручності та завчасно подбати про запаси води.
У зв'язку з проведенням ремонтних робіт на водопровідній мережі на вул. 15 Квітня з 9.00 до 19.00 год 21 травня буде припинена подача холодної води до житлових будинків та адміністративних приміщень за адресами вул. 15 Квітня, №2 — №10.
Просимо вибачити за тимчасові незручності та завчасно подбати про запаси води.