Комунальне підприємство "Тернопільводоканал"

Купа відповідальності щоденно лежить на плечах Степана Якимишина. Вже більше 10 років Степан Михайлович — головний енергетик «Тернопільводоканалу». Отже, саме він піклується про надійну й безпечну роботу електроустановок, стежить за економним використанням електроенергії й палива. Степана Михайловича вкрай тяжко вмовити на відверту бесіду про роботу, але одного дня всі зірки таки зійшлися.

Отож про професійний досвід у «Тернопільводоканалі» розповідає головний енергетик Степан Якимишин.

— Степане Михайловичу, розкажіть про себе для тих читачів, які з Вами не знайомі.

— Я народився 7 травня 1965 року в селі Вербівці на Теребовлянщині. Закінчив місцеву восьмирічку. Найбільше мене цікавила фізика. Особливо захопила інформація про електрику, вичитував у підручнику про електричний струм, електричне коло... При сільській школі гуртків не було, то розширював знання самостійно. Але наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Коли батьки збудували хлів, я сам зміг провести у ньому світло.

Перед закінченням школи зустрів односельця. Він порадив мені з друзями вступати у Львівський технікум промислової автоматики, бо сам здобував там освіту, розхвалив усе. Так з випускного класу ми, троє хлопців, і подалися на навчання. Тато з мамою мій вибір схвалили. Але то були такі часи, що діти росли самостійними, гіперопіки над ним не було. Дорослим і самим нелегко доводилося — роботи багато, а грошей обмаль. Чоловіки гарували на фермах чи в тракторних бригадах, жінки пропадали в полі...

У технікум я вступив на програміста. Але провчився пів року і зрозумів, що то не мій фах, зовсім не вабить програмне забезпечення, команди. Перевівся на спеціальність «Електроприладобудування». О, це вже було моє покликання. Схоплював все на льоту.

Після отримання диплому й служби в армії спробував влаштуватися на радіозавод «Оріон». Там не вистачало працівників із моєю спеціальністю. Але в ті часи щоб піти на роботу, вимагали тернопільську прописку. У мене її, звісно, не було. Тому зі своїми планами розпрощався. Зрештою, влаштувався електромонтером з ремонту й обслуговування електрообладнання в «Текстерно», там було легше «зачепитися», бо бавовняний комбінат мав гуртожитки. Пропрацював на «Текстерно» від літа 1986 року до весни 1995-го.

— А далі трапилося знайомство з водоканалом?

— Так. Розпався Союз і підприємства почали занепадати. У 1993-1994 роках ми на «Текстерно» могли тиждень працювати, а два місяці простоювати. Ну, які це заробітки? А вдома — сім'я, двоє малих дітей. Знайомі нарадили піти у водоканал. Там якраз була вакансія майстра-енергетика у відділі каналізаційних насосних станцій (ВКНС).

— Якими були Ваші враження від нового місця роботи?

— Хіба я таке пам'ятаю? Вже 30 років минуло. Хоча ні, пригадую, як у перший день на підприємстві тодішній начальник відділу каналізаційних очисних споруд (ВКОС) Ростислав Адамович Байлюк завів мене до каси підприємства. Тепер у цьому приміщенні — кабінет прессекретаря. Я став на порозі — показний молодик, високий, кремезний... Ростислав Адамович засміявся до головної бухгалтерки: «Ганнусю, то наш гетьман прийшов!».

На той час у мене була і енергетична освіта, й солідний досвід. Але на «Текстерно» я працював лише з приладами вимірювання і автоматизацією обладнання. Праця ж у водоканалі передбачала ширшу специфіку — тут тобі й енергетика, і контрольно-вимірювальні прилади та автоматика, і складне електротехнічне обладнання високої напруги.

Спочатку трохи побоювався роботи з обладнанням під такою високою напругою. Тим паче, що на «Текстерно» електрики на високій стороні трудились окремо, тому ні подібного досвіду, ні навіть якихось спостережень за працею колег у мене не було.

Заспокоїв мене один із моїх наставників Юрій Іванович Кондратишин. Коли я прийшов у водоканал, він був начальником відділу КНС, потім обіймав посаду головного енергетика. Ми з Юрієм Івановичем зблизилися, бо він вчився в тому ж навчальному закладі і за тією спеціальністю, що і я. Вже старший був чоловік — 1947 року народження...

Отже, я йому зізнався про свої сумніви на новому робочому місці. А він вислухав і запевнив: «Степане Михайловичу, якщо ти розбираєшся в такому жмуті дротів, як твоя рука, то тут в електриці — у трьох дротах на високій стороні — ти даси собі раду».

Так воно й сталося. Звісно, спочатку був деякий острах, бо розумів, що до такої високої напруги неможливо приступитися, десь дріт помацати тощо. Але є знання, є техніка безпеки для роботи з високовольтним обладнанням. А досвід — то наживне.

У колективі мене добре прийняли. Директором підприємства у той час був Олег Михайлович Баран, головним інженером — Михайло Адамович Фрицький. Посаду головного механіка обіймав Степан Сидорович Капустинський.

Також добре спілкувався з заступником директора Михайлом Івановичем Муцою. Ми з ним завжди разом святкували день народження, бо обоє з'явилися на світ 7 травня. Лише пан Михайло на 15 років старший. На жаль, Михайла Івановича вже з нами немає. Вічного спокою його світлій душі...

Тому адаптуватися у такому доброзичливому колективі мені було неважко. Щоправда, до початку 2000-х у водоканалі були дуже скромні зарплати, тому доводилося шукати додаткові підробітки, працював зокрема на будівельні компанії. Життя заставляло. Як кажуть, якщо не будеш крутитися, то не будеш мати. Я завжди був переконаний, що не слід бути лінивим, треба працювати — і та робота тобі буде винагороджена.

До речі, якийсь час у 2000-х роках я працював майстром-енергетиком на два відділи — каналізаційних насосних станцій та каналізаційних очисних споруд.

А в березні 2013 року мене перевели на посаду головного енергетика.

— Які обов'язки головного енергетика у «Тернопільводоканалі»?

— Їх немало. Відділ головного енергетика відповідає за енергетичну службу, газову службу, теплопостачання, належний стан системи вентиляції, контрольно-вимірювальні прилади. Звісно, одне з ключових завдань — стабільне й безперебійне електропостачання об'єктів підприємства. На кожному з них встановлені розподільчі пристрої по 10/0,4 кВ. Система живлення приходить від підстанції міста до нас. Об'єктів, які працюють на електриці, у водоканалі багато. Це, зокрема, 8 каналізаційних насосних станцій, каналізаційні очисні споруди, 3 водопровідні насосні станції.

Багато людей чомусь переконані, що водоканал — то шарашкіна контора. А насправді це потужне підприємство, яке належить до об'єктів критичної інфраструктури. Воно цілодобово надає послуги з централізованого водопостачання і водовідведення для жителів і промисловості Тернополя та довколишніх сіл. Тільки за добу «Тернопільводоканал» споживає майже 60 тис. Квт електроенергії, а за місяць — приблизно 1 млн 750 Квт. Ми є найбільшим споживачем електроенергії на Тернопільщині.

— Чи трапляються складні моменти на посаді головного енергетика?

— Всяке буває, але я досвіду за свої роки вже набрався. То вже можна кимось покерувати (сміється). Я можу і власними руками монтажі робити, і обладнання запускати. Проблем з виконанням робочих завдань нема.

Ще таке скажу: найголовніше на моїй посаді — не боятися брати відповідальність на себе. А якщо боїшся, то нема сенсу йти на таку роботу і братися за керування. Як не вмієш сказати підлеглим що робити, коли трапляється непередбачуваний момент, вчасно дати команду, не знаєш своєї справи — значить тобі того не треба. Особисто я відповідальності не уникаю.

Також ніколи не приховую інформації від співробітників, підлеглих. Є якась ситуація — до кожного стараюся донести, пояснити. Я відкрита людина, нічого не затаюю.

Інколи мені колеги закидають, що я не навчаю молодих спеціалістів. Але я маю своє переконання. Вважаю, якщо людина має ази до певного фаху, то її можна і треба навчити. Але якщо задатків нема — навчати марно. От, наприклад, та ж енергетика. Вона вимагає математичного, фізичного досвіду, слід добре розумітися в цих дисциплінах. Електрика потребує специфічної логіки. Має бути та логіка в голові — і все.

— Чим для вас особливе обладнання у «Тернопільводоканалі»?

Найбільше обладнання на підприємстві — насосні агрегати. Саме з допомогою насосних агрегатів качаємо воду, подаємо її, відкачуємо стоки, викачуємо рідини на каналізаційних очисних спорудах.

Одне із найцінніших досягнень – встановлення фактично на всіх об’єктах автоматичних систем керування з частотними перетворювачами. Частотні перетворювачі запускають насосне обладнання. Окрім цього, вони дозволяють на водопровідних насосних станціях рівномірно підтримувати заданий тиск в мережі, а на каналізаційних насосних станціях і каналізаційних очисних спорудах – плавно запускати та зупиняти насосні агрегати.

Відколи ми подбали про плавні запуски і зупинки насосів (раніше працювали на закритті засувки), отримали зменшення виходу з ладу обладнання. Тобто, маємо менше поломок і витрат на ремонт. Коли ж раніше напряму запускали насосні агрегати, особливо на каналізаційних насосних станціях, то фактично кожні 3-4 місяці через часті удари мусили міняти підшипники.

Це також призвело до значної економії споживання електроенергії.

Чесно кажучи, особисто я не надто вірив, що автоматичні системи керування з частотними перетворювачами нададуть підприємству стільки переваг. Якоюсь мірою навіть був противником змін. Не уявлялося як то насос зможе за таким принципом працювати. Ще й стоків тоді надходило доволі багато.

Але потім з’явилася тенденція до зменшення обсягів водопостачання і водовідведення. У 2008 році ми встановили першу таку систему на каналізаційній насосній станції №1. І невдовзі були вражені підрахунками: такий крок дозволив нам заощадити споживання електроенергії на 40%. Відтак цю новацію ми почали запроваджувати на всіх об’єктах «Тернопільводоканалу». І я, звісно, також змінив свою думку.

Відколи підприємство очолив Володимир Антонович Кузьма, «Тернопільводоканал» розвивається і осучаснюється. Директор стимулює нас, працівників, рухатися вперед.

Ще в 2005-2006 роках водоканалівці почали їздити до колег в інші міста, відвідувати тематичні виставки, семінари. Пам’ятаю, як в Полтаві ми оглядали теплові насоси, які тільки починали впроваджувати на підприємствах. Також черпали інформацію про вдосконалені насосні агрегати, енергозберігаючі технології. Нерідко представники компаній з такими презентаціями приїжджали й до нас у Тернопіль.

Навіть зараз, у час війни, міркуємо про реалізацію масштабного проєкту в «Тернопільводоканалі». Хочемо облаштувати на кількох об’єктах підприємства сонячні електростанції, аби заощаджувати на електроенергії.

— Поговоримо про особисте. Про що мріє головний енергетик «Тернопільводоканалу»?

— Мрію, як і всі українці, про мирне небо, повернення військових додому, возз’єднання сімей. Повномасштабна агресія росії розлучила і нашу родину. Зять захищає Україну. Дочка Ірина з двома внучками, Іринкою і Лізою, зараз в Іспанії. Виїхала, аби зберегти дівчаткам спокійне дитинство – без тривог і бомбосховищ.

Часто спілкуюся з внучками по відеозв’язку, питаюся, коли приїдуть додому, а вони запрошують до Іспанії: «У нас, дідусю, тепло, море. Приїжджай ти до нас». Тож цього літа хочу їх провідати. Планую поїхати власним автомобілем, бо маю чималий водійський стаж. Трохи поїздив і Європою. Закордоном вже легко орієнтуюся, мов на тернопільських дорогах. Кермував в Італії, Швеції, Данії, Бельгії, Нідерландах, Німеччині. Більшість країн відвідував із колегами під час робочих поїздок. Із водоканалівцями об’їздили всю північ Польщі – вивчали досвід тамтешніх водоканалів. Тому мрію без пригод доїхати до Іспанії і обійняти дочку та внучат…

А ось зі старшою донькою Наталею бачуся щодня. Вона живе в Тернополі і працює у бухгалтерії «Тернопільводоканалу», часто гостює у нас із дружиною.

До речі, 14 травня ми з Людою будемо відзначати 37-ому річницю подружнього життя. Бачите, я пам’ятаю всі важливі сімейні дати! Жінка тепер мені замовляє на подарунок не букети, а орхідеї. Колекціонує їх. Але моя Людмила любить різні квіти. Квітник біля хати – то її відрада, всю душу у нього вклала.

І я, знаєте, люблю бути ближчим до природи, землі. Яка ж то радість отак зранку вийти на поріг, вдихнути чисте повітря, пройтися по городі, окинути оком майбутній урожай. Ще до сніданку посмакувати щойно зірваним пахучим яблуком. Хіба ж то не щастя? Тому мрію, щоб таких спокійних і радісних ранків у моєму житті і у житті мого народу було ще багато-багато…

… Оскільки розмова зі Степаном Якимишином відбулася напередодні одразу двох важливих свят – шістдесятирічного ювілею і річниці весілля, щиро бажаємо головному енергетику «Тернопільводоканалу» міцного здоров’я, добра і достатку на многая і благая літа. З роси і води, Степане Михайловичу!