У зв'язку з проведенням ремонтних робіт на водопровідній мережі на просп. Степана Бандери з 9.00 до 21.00 год 26 серпня буде припинена подача холодної води до житлових будинків та адміністративних приміщень за адресою:
пр-т Степана Бандери від №25 до №87
вул. Нова
вул. Станіслава Дністрянського
вул. Євгена Мєшковського
вул. Івана Богуна
вул. Андрія Чайковського
вул. Василя Стефаника
вул. Андрія Малишка
вул. Новосонячна
вул. Сонячна
вул. Глибока
вул. В'ячеслава Будзиновського
вул. Івана Сірка
Просимо вибачити за тимчасові незручності та завчасно подбати про запаси води.
У зв'язку з проведенням аварійно-ремонтних робіт на водопровідній мережі на вул. Володимира Великого з 9.00 до 20.00 год 13 серпня буде припинено подачу холодної води до житлових будинків і адміністративних приміщень за адресами:
вул. Володимира Великого №1, 1А, 3, 5, 7, 12;
вул. Овочева.
Перепрошуємо за незручності та закликаємо подбати про запаси води.
КП «Тернопільводоканал» продовжує реалізовувати проєкт «Розвиток каналізаційної інфраструктури у двох містах – Сувалки та Тернопіль» №PLUA.01.02-IP.01-0020/23 в рамках Програми «Interreg NEXT Польща – Україна 2021-2027». Головна мета водоканалівців — реконструкція аварійної ділянки напірних каналізаційних колекторів. Аби зробити це максимально якісно та без порушень вимог Програми, спеціалісти «Тернопільводоканалу» регулярно вдосконалюють власні знання й навички на тренінгах, які організовують партнери.
Так, у травні фахівці взяли участь у тренінгу «Закупівлі в проєктах». Економіст планово-економічного відділу Андрій Подоляк і начальник юридичного відділу Василь Чорненький дізналися більше важливої інформації про процедури закупівель у рамках проєкту. Разом із експертами вдалося проаналізувати процедури з українськими та європейськими правовими нормами.
Багато корисного почерпнули із доповідей спеціалістів з питань державних закупівель в Україні, представників Державної аудиторської служби України та експерта TESIM.
Не менш пізнавальним стало навчання з питань реалізації та звітування. Захід відбувся в червні у Рівному. Цей тренінг відвідав начальник планово-економічного відділу Володимир Водовіз та економіст цього ж відділу Андрій Подоляк. Представників КП «Тернопільводоканал» проінструктували стосовно роботи в спеціальній системі CST2021. Також на тренінгу обговорили специфіку опису рахунків-фактур, обмінного курсу, помилки та кращі практики учасників проєкту. Окрім цього, учасники торкнулися змін під час реалізації проєкту — у бюджеті, заходах, графіку, партнерстві. Не менш важливим стало поглиблення знань про завершення проєкту та остаточний звіт. Не оминули інформаційні зобов'язання партнерів.
Цінними виявилися і знання, здобуті під час онлайн-тренінгу з комунікації. КП «Тернопільводоканал» на ньому представляла фахівець із зв'язків з громадськістю та пресою Мар’яна Бобрівець. Учасники спілкувалися про особливості інформування суспільства, аналізували сучасні інструменти й формати комунікації ділилися успішними кейсами та ідеями. Адже вдала й влучна промоція — це критерій впізнаваності й, відповідно, ознака чесної й прозорої діяльності, а без цього успішна реалізація проєкту навряд чи можлива.
До речі, першими результатами розвитку каналізаційної інфраструктури представники «Тернопільводоканалу» мали змогу поділитися на координаційній зустріч партнерів (реципієнтів) Програми, які реалізовують проєкти на території Тернопільської області. Обговорення відбувалося за участі заступника начальника Тернопільської обласної військової адміністрації Павла Журби та завідувача сектору контролю за виконанням програм ЄС Західного офісу Держаудитслужби Ірини Коновалюк. КП «Тернопільводоканал» на зустрічі представляли директор Володимир Кузьма, заступник директора КП «Тернопільводоканал» з фінансово-економічних питань Ірина Вегера, начальник планово-економічного відділу підприємства Володимир Водовіз, економіст планово-економічного відділу Андрій Подоляк.
Додатково зазначимо, що в рамках Програми транскордонного співробітництва Interreg NEXT «Польща – Україна 2021–2027» на теренах Тернопільщини реалізується загалом 10 проєктів на загальну суму 8 мільйонів євро.
Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю авторів і ні за яких обставин не може вважатися таким, що відображає позицію Європейського Союзу.
Фото: Тернопільська ОВА та з особистого архіву учасників тренінгів
У зв'язку з проведенням аварійно-ремонтних робіт на водопровідній мережі на вул. Золотогірській з 09.00 до 14.00 год 25 липня буде припинено подачу холодної води до житлових будинків та адміністративних приміщень за адресами
вул. Золотогірська,
вул. Миколи Бенцаля,
вул. Петра Батьківського,
вул. Покрови,
вул. Глибокої Долини,
мікрорайон "Пронятин".
Перепрошуємо за незручності та закликаємо завчасно подбати про запаси води.
«Тернопільводоканал» розпочав розвіз питної води у мікрорайони Тернополя. Шукайте ємності із водою за наступними адресами:
Вул. Романа Шухевича, 20
вул. Михайла Грушевського, 3
вул. Новий Світ, 2
вул. Бродівська-Лук’яновича
вул. Білогірська, 18В
вул. Кривоноса-Миру, 1
вул. Лучаківського, 14
вул. Бережанська, 53 (магазин «Карпати»)
вул. Золотогірська,8.
Під час відключення централізованого водопостачання тернополяни можуть скористатися колонками-качалками та бюветами.
На балансі КП «Тернопільводоканал» загалом перебуває 65 трубчастих колодязів чи так званих колонок-качалок. Станом на липень у місті налічується 56 справних колонок-качалок. Із розташуванням колонок-качалок і місць колективного водорозбору (бюветів) можна ознайомитися, скориставшись інтерактивною картою. Інформація також доступна в додатку «е-Тернопіль».
Якщо свердловина глибока, то процес набирання води з трубчастого колодязя вимагатиме фізичної витривалості. Доведеться зробити близько 70 натискань. Або ще більше, якщо колонкою-качалкою користуються нечасто.
Виробничі підрозділи підприємства стежать за справністю колонок-качалок. Спеціалістки лабораторії хіміко-бактеріологічного контролю питної води регулярно беруть проби води з колонок. Та все ж перед вживанням воду з колонки-качалки слід попередньо прокип’ятити.
Про несправність трубчастих колодязів можна повідомляти диспетчерам аварійної служби за номерами: (0352)51-97-58, +38(050)437-43-53.
Перелік діючих колонок-качалок станом на липень 2025
вул. Бережанська,7
Вул. Бережанська,55
Вул. Білецька,19
Вул. Броварна,10
Вул. Бродівська,6
Вул. Валова,7
Вул. Городня,1
Вул. Гребінки,12
Вул. Грушевського, 9
Вул. Гнатюка, 20
Вул. Дружби,1
Вул. Дружби,6
Вул. Збаразька,3-5
Вул. Злуки, 55
Вул.Золотогірська, 8
Вул. Квітова,17
Вул. Квітова, 12
Вул. Київська, 11
Вул. Коновальця,20
Вул. Корольова,8
Вул.Купчинського, 14
Вул. Героїв Крут,11
Вул. Кульчицької,9
Вул. Куток,16
Вул. Л.Українки,33
Вул. Лозовецька,4
Вул. Лучаковського,10
Вул. Мазепи,5
Вул. Микулинецька,48
Вул. Молодіжна,14
Вул. Мостова,13
Вул Новий Світ,1
Вул. Над Яром ,8
Вул. Нечая,29
Вул. Нечая,4
Вул.Опільського,12
Вул. Острозького,45
Вул. Захисників України,5
Вул. Просвіти,23
Вул. К.Савури, 7
Вул. Стадникової,19
Вул. Садова,18
Вул. Стуса,6
Вул. Тернопільська,2
Вул. Тернопільська, 54
Вул. Тарнавського,2
Вул. Фестивальна, 20
Вул. Хліборобна,30
Вул.Патріарха Любомира Гузара,1
Вул. Патріарха Любомира Гузара,15
Вул. Чернівецька,13
Вул. Яблунева,3
Вул. Чумацька, 25
Вул. 15-те квітня,5
Вул. 15-те квітня, 27
Вул. 15-те квітня ,45-47
Перелік діючих бюветів станом на липень 2025
бульв. Данила Галицького
вул. Пилипа Орлика
бульв. Пантелеймона Куліша
В рамках участі в Програмі «Interreg NEXT Польща - Україна 2021-2027» за співфінансуванням Європейського Союзу комунальне підприємство «Тернопільводоканал» оголосило закупівлю робіт першої черги реконструкції напірних каналізаційних колекторів від КНС №9 по вул. Андрея Шептицького, 27 до КОС на вул. Об’їзній в м. Тернополі.
Ці каналізаційні колектори, введені в експлуатацію ще у 1980- х рр, забезпечують відведення стічних вод від мікрорайонів «Дружба», «Новий Світ», «Центр» та (частково) «Східний». На даних каналізаційних колекторах неодноразово виникали аварійні ситуації. Через тривалий термін експлуатації вони потребують заміни.
З умовами закупівлі можна ознайомитися в електронній системі публічних закупівель за ідентифікатором UA-2025-06-20-000902-a.
Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю авторів і ні за яких обставин не може вважатися таким, що відображає позицію Європейського Союзу.
Багато років Тетяна Фармега дбає про те, щоб у «Тернопільводоканалі» не виникало надзвичайних ситуацій, аварій, нещасних випадків. Знайомимо вас із інженеркою оперативно-рятувальної служби цивільного захисту підприємства. Cпогади Тетяни Михайлівни — не лише про самодисципліну, сумлінність в роботі і подолання власних страхів у новій професії. У цій історії багато відвертості щодо проживання болю втрати. І згадка про те, що навіть після найтемнішої довгої ночі обов’язково наступає світанок, наповнений світлом, теплом і любов'ю.
Отож вашій увазі — розповідь Тетяни Фармеги.
***
На КП «Тернопільводоканал» я прийшла 1995 року. Почала працювати розпорядницею робіт у відділі водопровідних насосних станцій (ВВНС). Відповідала за різноманітну документацію — дбала про списання матеріальних цінностей, ведення табелів, графіків робіт, стежила за обліком спецодягу. Отака у мене була паперова робота.
На той час посаду начальника відділу водопровідних насосних станцій обіймав мій батько Михайло Іванович Підперигора. Мені було дуже важливо не підвести тата, тому старалася не запізнюватися зранку, виконувати всі вказівки, не допускати помилок, щоб у вищого керівництва не виникало жодних зауважень.
Звісно, не завжди було легко поєднувати роботу і турботу про рідних. Адже я вже мала свою сім’ю: чоловіка Василя, донечку Наталю. Пізніше народився син Юрій. Коли Наталочка пішла до першого класу, то я часто забирала її зі школи в обідню перерву і приводила у водоканал. Я працювала, а вона тихенько сиділа за сусіднім столом і виконувала домашнє завдання. Донечка виросла на підприємстві і мабуть тому згодом повернулася сюди на роботу.
У 2007 році посада розпорядника робіт потрапила під скорочення. Але директор запропонував мені виконувати обов’язки інженерки оперативно-рятувальної служби цивільного захисту. Специфіка праці була для мене невідома, незвідана. Я наче пірнула з головою у вир гірської ріки. Тому першою моєю сильною емоцією на новому робочому місці був страх. А через кілька днів чесно собі зізналася, що найімовірніше напишу заяву на звільнення.
На мене звалилося багато посадових обов'язків. Якщо описати кількома словами, то в моїй роботі головне — попередити лихо, запобігти біді. Інженер оперативно-рятувальної служби цивільного захисту організовує роботи із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на потенційно небезпечних об'єктах підприємства та з ліквідації їх наслідків.
Та за кількома цими реченнями насправді ховається багато щоденного труду. Я розробляю основні плануючі документи з цивільного захисту. Контролюю проведення планових тренувань особового складу формувань цивільного захисту з відпрацюванням заходів рятування людей, практичної взаємодії в аварійній обстановці, способів та варіантних методів ліквідації аварій. Також взаємодію з усіма структурними підрозділами підприємства з питань пожежної безпеки, інженерного захисту об'єктів. Готую різноманітні звіти з питань цивільного захисту.
Одним словом, вистачає і роботи з різноманітними документами, і взаємодії з багатьма спеціалістами, зокрема рятувальниками.
Та повернемось до спогадів про моє занурення у новий фах. Спочатку мені було дуже лячно. Страх пробирав навіть від того, що доводилося працювати у чоловічому колективі. Адже більшість фахівців Державної служби України з надзвичайних ситуацій — представники сильної статі, всі при пагонах, серйозні військові. І тут — я молода тендітна жінка, якій треба відвідувати спільні багатолюдні заходи. Пригадую свою першу участь у великій нараді в головному управлінні ДСНС у Тернопільській області. Відкриваю двері зали і бачу, що всі присутні — чоловіки у формі. Знічена йду проходом, а мене супроводжує кілька десятків поглядів. Мені тоді здавалося, що всі дивляться на мене з єдиною думкою «Що та жінка тут робить?!»
Хочу подякувати тодішньому очільнику управління Надзвичайних ситуацій м. Тернопіль Івану Васильовичу Ковалю, вже, на жаль, покійному. Він умів вгамовувати мої страхи. Завжди заспокоював кількома фразами: «Не переживай! Все буде добре. Головне вірити, що освоїш нові знання». Так воно й сталося.
Пам'ятаю свій перший рік на посаді інженерки оперативно-рятувальної служби цивільного захисту. Для водоканалівців треба було провести практичні заняття з цивільного захисту. Не зовсім й уявляла, що це за захід і з чого треба почати. Сказали, що необхідно писати сценарій. Ну, гаразд, сіла, розібралася, все підготувала. А тут ще, мов на зло, у Тернополі якась профільна перевірка з Києва. Мені телефонують і кажуть: «Тетяно Михайлівно, ми прийдемо до вас у водоканал!». Відбули ми ті навчання, але як же я хвилювалася! Переживала, чи часом не осоромилася. Вже потім Іван Васильович мене переконав, що все пройшло добре. Наостанок жартома пообіцяв: «А ми тепер завжди з перевіряльниками будемо відвідувати «Тернопільводоканал».
***
2013 рік розділив моє життя на «до» і «після». Раптово помер чоловік Василь — і для мене в одну мить зникли всі кольори і звуки. Світ наче спорожнів. Я залишилася з двома дітьми. Тягар болю і втрати був непідйомний. Здавалося, ця чорна смуга не матиме кінця.
У той страшний період мене дуже підтримали колеги. Всі переймалися моїм станом. У перший тиждень після втрати мені щодня телефонувала начальниця абонентного відділу Тетяна Володимирівна Бакулінська, розмовляла зі мною, втішала, заспокоювала. Дружнє плече підставили працівники відділу водопровідних насосних станцій, хоч на той час я вже кілька років не працювала з ними пліч-о-пліч. Знаєте, коли я ще була в їхньому колективі, ми спільно розділяли всі радісні і сумні моменти. Як у великій сім’ї. І тоді, в період сліз і горювання, співробітники мені справді стали ще ріднішими, ще ближчими...
Навіть сьогодні я згадую небайдужість водоканалівців — і плачу від розчулення. Стільки отримала людського тепла, щирості!.. Їхні слова, дзвінки повернули мене до життя. Отямлювалася я помалу, а той чорнющий 2013-й пам'ятаю донині...
***
Але саме в той трагічний рік у колектив КП «Тернопільводоканал» потрапила і моя Наталя — донька обійняла посаду начальниці відділу матеріально-технічного постачання. На підприємстві сформувався наш невеликий сімейний підряд.
Наталя сиділа в кабінеті навпроти мене. Але часто навіть в обід ми не мали змоги перекинутись словом. Зате часто говорили про роботу вдома. Моя мати робила нам зауваження: «Слухайте, та у вас постійні розмови про водоканал. Може досить?». Але ж на підприємстві ми проводили значну частину дня. А тато, до слова, завжди наголошував, що до роботи інженеркою оперативно-рятувальної служби цивільного захисту я готувалася з дитинства. Адже школяркою я на відмінно складала іспити з військової підготовки, дуже влучно стріляла з гвинтівки, маю розряд в стрільбі. Ще й їздила на змагання міського та обласного рівня...
***
У водоканалі я зустріла свого майбутнього чоловіка. Уявляєте, його також прийняли на роботу того ж жахливого 2013 року. Спочатку Ігор Іванович Грицько був лише співробітником, начальником механічної майстерні, а згодом — очільником відділу каналізаційних насосних станцій (ВКНС). А зблизив нас спільний гіркий досвід... Ігор залишився вдівцем з двома синами-підлітками Володею та Віталиком.
Ми одружилися у 2019 році. Що я можу сказати? Нам важче було зійтися, ніж молодим людям. Уже мали сформовані характери, звички. В обох — дорослі діти. Боялися їх травмувати.
Наші діти виявилися мудрішими й розсудливішими, ніж ми. Вони розвіяли наші побоювання. Заспокоїли, пояснили, що все розуміють. І запевнили, що нам треба жити далі.
Отож тепер у мене велика-велика сім'я, четверо дітей. На великі свята обов'язково збираємося всі разом. Тішимось внуками. Володимир з дружиною виховують двох дітей — 14-літню доньку Настю і трирічного сина Даниїла. Володя воює, тому, на жаль, нечасто бачиться з рідними. Ми молимося за його швидке щасливе повернення. А у Наталі двоє діток — Давидові шість років, а Насті — три. Які ж вони активні, розумні, допитливі! Наше щастя!.
А ще ми разом бережемо пам'ять про наших покійних подругів. Ігор перед Великоднем прибирає на могилі Василя, я саджу квіти на місці поховання його дружини Надії. До речі, я також знайома з її матір'ю і вдячна, що вона тепло до мене ставиться. Також з Ігорем відвідуємо мого свекра. Люди нам дивуються, як ми так можемо, для чого це нам. Але життя важке і треба підтримувати один одного.
***
Головне моє захоплення — консервація. Разом з Ігорем щороку засаджуємо городи. Навідуємося у два села — моє і його. І коли отримуємо щедрий врожай, я роблю все, щоб овочі-фрукти не пропали. Це для мене принципово важливо. У розпал літа шукаю якісь цікаві рецепти і беруся за закрутки. Роблю запаси компотів, варення, квашу капусту, багато огірків, помідорів, консервую гриби. Не забуваю про соління й аджику. А окрема моя любов — до соусів. Вони по-особливому смакують узимку.
Наталя, оглядаючи в спеку мій кулінарний цех, жартує, що я якби могла, то порозпихала б по банках тонни городини. А подруга щороку перепитує, чи маю залізне здоров'я і сталеві нерви. Звісно, простоювати у душній кухні справді важко. Але я люблю цю справу і цим все сказано. Маю незрівнянне задоволення від споглядання готової продукції, рядів банок, виставлених у мій зріст. Дуже люблю роздавати закрутки, тішуся, коли люди куштують і насолоджуються. Кайфую від таких моментів — і все.
Раніше ще вишивала ікони, картини, сорочки. Та зараз з рукоділлям не складається: зір не той і часу не вистачає. Бо паралельно з основною посадою виконую й обов'язки скарбника первинної профспілкової організації «Тернопільводоканалу». Ця робота вимагає зосередженості, скрупульозності. Можливо хтось думає, що це дріб'язкове заняття, яке займає не більше 15 хвилин на день, але все набагато серйозніше. Доводиться дбати про звіти, заповнення всіх фінансових документів. Утім я рада допомагати людям у такий спосіб, проконсультувати. Тішуся, коли до мене заходять написати заяву на отримання матеріальної допомоги непрацюючі пенсіонери. Рада зустрічам з колегами і ветеранами підприємства, щирому спілкуванню.
***
Хто б міг подумати, що минуть роки і я вже не уявлятиму себе в іншій професійній сфері, окрім цивільного захисту? Я й сама не підозрювала, що так станеться.
Коли 2007 року прийшла на нову посаду, цивільний захист був занедбаний, забутий державою. Підприємству не виділяли коштів ні на будівництво укриттів, ні на закупівлю засобів індивідуального захисту. Наші працівники були не звиклі до практичного відпрацювання навичок, наприклад, не всі вміли одягати захисні костюми. Деякі люди навіть обурювалися: «Коли тебе, Тетяно Михайлівно, не було, то водоканалом не ходили ні пожежники, ні рятувальники, ні працівники СБУ. А відколи ти на цій роботі — вони весь час щось від нас вимагають». Але з часом усі звикли і до своїх обов'язків, і до регулярних практичних навчань. А якщо перевіряльники захочуть приїхати й подивитись, то мені вже не страшно. Не вважаю такі ситуації екстремальними. Звикла.
Тепер в Україні війна — і цивільний захист в пріоритеті. Я ж так само роблю все можливе, аби водоканалівці залишалися у безпеці. Не хочу підводити ні колег, ні вище керівництво. На жаль, коштів і зараз не вистачає. Не можемо реалізувати все заплановане, але прагнемо до цього.
Кілька років тому на великій тематичній нараді в управлінні СБУ в Тернопільській області про наше підприємство відгукнулися добре — і це для мене стало своєрідною відзнакою багатолітньої праці. Так, я була там єдиною жінкою серед суворих чоловіків. Але тепер я від того не знічуюся та й всі фахівці вже знають мене на ім’я. Тому інколи, щоб розкрити власні здібності й стати сильнішим, слід просто йти назустріч своїм страхам. А ще треба завжди жити далі, навіть попри болюче минуле. Час не лікує, він лише затягує рани. Проте, як сказав Ремарк, у темні часи добре видно світлих людей. Саме це світло — єдине, що рятує з безодні відчаю. Тож варто щодня шукати його в оточенні, світити самим і ділитися світлом з тими, хто цього потребує...
Якщо ви колись у коридорах «Тернопільводоканалу» почуєте бадьорий голос, який наспівує українську пісню, будьте певні, що то відпочиває між дорученнями водій підприємства Володимир Марійовський. Чоловік працює у транспортному відділі вже більше 40 років, але легко може дати фору молодим колегам — завжди веселий, активний, доброзичливий.
Поспілкувалися з Володимиром Петровичем, аби вивідати секрет енергії та невиправного оптимізму.
— Пане Володимире, Ви — один із найдосвідченіших водіїв на підприємстві. Розкажіть більше про початок свого трудового шляху у водоканалі.
— На підприємство я працевлаштувався за рекомендацією знайомих 21-літнім молодиком. То був далекий 1982 рік, директорував Володимир Іванович Лащ. Попри юний вік я вже мав трохи досвіду. Професію водія отримав одразу після закінчення десятирічки — навчався на водійських курсах, де готували шоферів для збройних сил. Потім була служба в радянській армії. Коли «дембельнувся», повернувся додому в село Стара Брикуля (зараз — Хмелівка) на Теребовлянщині. Працював у місцевому колгоспі. Згодом вирішив шукати роботу в Тернополі. На підприємство прийшов уже одруженим: із коханою Оксаною повінчалися за кілька місяців до переїзду в місто.
Мій стаж у водоканалі — безперервний. Лише 2,5 роки відробив поза підприємством, у молодіжно-житловому кооперативі. Було таке об'єднання за Союзу. Коли ж отримав квартиру, то повернувся назад. Забрали мене за переведенням і так само я повернувся у транспортний відділ підприємства.
— Які завдання на Вас покладали на роботі упродовж чотирьох десятиліть у водоканалі?
— Спочатку я возив ремонтну бригаду за кермом ГАЗ 51 з номером 1909. Майстринею була Дарія Пахолок. Дарія Данилівна нарівні з чоловіками бралася за будь-яку працю: могла і в колодязь залізти, і воду перекрити, і пошкодження на каналізаційному колекторі усунути. Легко знаходила спільну мову з робочими, а коли була така необхідність, то за гострим словом до кишені не лізла. Мусила деколи дисциплінувати хлопців. Ремонтна бригада працювала на мережах у будь-який час доби, і в спеку, і в мороз. У холод працівники за можливості намагалися разом зі мною трохи зігрітися в машині. Адже «газони» були облаштовані «буржуйками».
Десь на перетині 1980-1990-х років мені доручили возити спеціалістів зі встановлення водомірних лічильників. Посаду майстрині обіймала Стефа Стефанівна Шведа. Царство Небесне її душі.
А згодом я пересів на вантажівку й курсував між Калушем і Тернополем. Робота була доволі небезпечна, бо доправляв з Івано-Франківщини балони, заповнені рідким хлором. На щастя, обійшлося без неприємних інцидентів.
Рідким хлором наші працівники знезаражували воду, яка мережею поступає з водозабору «Верхньо-Івачівський» на водопровідну насосну станцію №4. До слова, після повномасштабного вторгнення росії водоканалівці почали дезінфікувати водицю гіпохлоритом натрію, який видобувають із солі. Не в останню чергу таке рішення прийняли з міркувань безпеки під час воєнного стану.
— Знаю, що потім Ви почали працювати із керівним складом підприємства...
— 1998 року посаду головного інженера «Тернопільводоканалу» обійняв Роман Романів. Спочатку водієм Романа Івановича був мій колега, а потім тимчасово його обов'язки почав виконувати я. Але так трапилося, що нетривала підміна затягнулася на роки. Керманичем Романа Івановича я пробув зо два десятиліття аж до його відходу у вічність. Серце пана Романа зупинилося у 2021 році. Велика, неосяжна втрата для підприємства і громади! Адже фахівцем Роман Іванович був мудрим і вдумливим. Дуже розумний чоловік. Оббрехати його в тонкощах водопровідно-каналізаційної галузі було неможливо. Одним словом, знавець своєї справи. І що не менш важливо — порядна людина. У біді завжди простягав ближньому руку. Пам'ятаю, підтримав мене, коли хоронив своїх батьків. Допомагав не лише мені, а всім, хто підходив із просьбою. Роман Іванович був вихідцем із села, знав важку працю, розумів, які нелегкі ситуації трапляються у житті. І зайвий раз йому тих тонкощів не треба було пояснювати...
А тепер я виконую доручення наступника Романа Романіва — головного інженера Сергія Дзезика. Сергій Сергійович дуже вболіває за наше підприємство, віддає йому багато сил і енергії. Щодня живе роботою, проблемами «Тернопільводоканалу».
— Яким запам'яталося підприємство за часів радянщини, після здобуття Україною незалежності і що змінилося зараз?
— Як я тільки прийшов на роботу, то застав глибоку совдепію. Взагалі абзац! На мережах аварій виникала тьма-тьмуща. А з водою в місті ніхто не рахувався, бо коштувала копійки. Технічний парк водоканалу був скромним, пам'ятаю у 1980-х були машини ГАЗ 51, ГАЗ 52, ГАЗ 53. При нагоді хочу згадати добрим словом уже покійного дядю Мішу, слюсаря-моториста Михайла Довганя. У перші мої роки у водоканалі вникнути в специфіку тої техніки мені помагав саме він...
У 1990-х роках наступила справжня бідося. Зарплати (і так незавидні) грошима майже не виплачували, працівникам платили борошном, цукром, паштетами. Як ми виживали? А кого то цікавило, наше виживання?.. Але люди якось викручувалися. Зрештою, тоді нас хоча б не бомбили...
За директора Володимира Кузьми у водоканалі вже почалося прояснення. Справді, прояснився нам світ. Затримок зарплати нема. Відколи почали поступову заміну зношених чавунних труб на поліетиленові, зменшилася кількість аварійних ситуацій.
Обличчя в підприємства вже європейське. Та досить лише пройтися нашим адмінкорпусом, подивитися на каналізаційні насосні станції, водопровідні насосні станції. Це тобі вже не Союз нерушимих республік. Одним словом, небо і земля!
Пригадую, як оновлювався і наш транспортний відділ, закуповували нову техніку. Все те російське лахміття списали. У нас на підприємстві запровадили концепцію відмови від техніки, виготовленої в країні ворога. Зараз маємо сучасні машини — і екскаватори, і спецтехніку, й аварійки. У транспортному відділі облаштовані побутові приміщення для водіїв, є душова, місце для прийому їжі, пральня.
— Що можете сказати про свою працю з висоти досвіду?
— Мені ця робота подобається! Якби не подобалася, я б стільки не відпрацював і не співав би пісень під час перепочинку (сміється). Водійський фах для мене легкий, не можу сказати, що виникали якісь складнощі. Моє діло шоферське — підвезти куди попросили. Ще можу якісь інструменти подати, обладнання принести з машини.
Подобаються люди, які працюють у «Тернопільводоканалі». З колегами завжди добре спілкувався. Серйозних конфліктів, сварок не траплялося. Навпаки намагаємося виручати один одного в скрутних моментах. Мене дуже тішить, що наш колектив дружній.
Усім водоканалом жертвуємо посильні суми грошей на підтримку армії. Кошти спрямовуємо на закриття потреб захисників-співробітників, родичів колег, які у війську. У такий спосіб підприємство допомогло і моєму племіннику-воїну. До речі, загалом участь у бойових діях з початку великої війни брали майже 30 працівників «Тернопільводоканалу», зокрема і фахівці з транспортного відділу.
На жаль, за три роки великої війни отримували сумні звістки. Після тривалого лікування наслідків фронтового поранення зупинилося серце оператора на хлораторних установках відділу водопровідних насосних станцій Володимира Глюза. Безвісти зник на фронті водій Іван Субтельний. Ми дуже хвилюємося за долю нашого світлого і доброго Іванка, віримо в диво...
Ну, відверто скажу вам: я фанат «Тернопільводоканалу». Навіть з містянами сперечаюся щодо тих популярних водоматів. Не раз запитую: «А ви даєте на аналіз ту куповану воду? Ні? А чому тоді гидуєте водопровідною? Та ж у водоканалі два рази на добу беруть проби води і перевіряють її безпечність!». Так, так, я агітую за те, щоб вживати воду з-під крану. Сам п’ю її все життя, біля водоматів не вистоюю. І як бачите — нічого мені не бракує. Ні солі не відкладаються, ні камінці не утворюються! (сміється).
— Чи правда, що у водоканалі вже є ціла династія Марійовських?
— Аякже! У «Тернопільводоканалі» багато років працювала моя дружина Оксана. Трудилася контролеркою абонентного відділу, але звільнилася через хворобу матері. Зараз на пенсії, проживає у селі.
Коридорами підприємства в дитинстві бігав син Андрій, дорослішав у цих стінах. Андрій здобув економічну освіту, але в якийсь час, мабуть, дали про себе знати батьківські гени і його потягнуло до водійського фаху. Тепер, як і я, працює водоканалівським водієм. А невісточка Галя — бухгалтерка абонентного відділу нашого підприємства.
А ось онука прагне реалізуватися в іншій професійній сфері. Соломійка — студентка ТНПУ ім. В. Гнатюка, навчається на психолога-логопеда. Захоплюється випічкою, кондитерською справою.
— Володимире Петровичу, насамкінець зізнайтеся звідки черпаєте оптимізм і що підтримує Ваш хороший настрій?
— Я все життя з веселим характером. Таким народився. Якщо ходити світом, понуривши голову, то що це дасть? Ні мені, ні людям з журби легше не буде. Нічого не зміниться, якщо заламати руки і плакати, голосити... До чого можу докласти сил, те роблю, решта покладаю на Божу волю. А сум користі не дає. Якби наші воїни на фронті опустили руки і впали у відчай, то вже б москаль поміж нас був. А вони не опускають, продовжують боротьбу. То й ми мусимо триматися і їм помагати...
У зв'язку з проведенням ремонтних робіт на водопровідній мережі на просп. Степана Бандери з 9.00 до 15.00 год 11 червня буде припинене водопостачання до будинків за адресами
вул. В'ячеслава Будзиновського від №1 по №10;
вул. Дмитра Вітовського, 1, 3;
просп. Степана Бандери, 35А, 47, 47Б;
вул. Омеляна Польового, 2А.
Просимо вибачити за тимчасові незручності та завчасно подбати про запаси води.