У зв'язку з плановою заміною запірної арматури з 9.00 до 19.00 31 жовтня буде тимчасово припинено холодне водопостачання за адресами:
вул. Володимира Лучаковського, 7, 9;
бульв. Просвіти, 15, 19, 19Б, 26.
Просимо вибачити за тимчасові незручності та подбати про запаси води.
У зв'язку з промивкою водопровідних мереж 30 жовтня з 09.00 до 17.00 год. в районі вул. 15 Квітня (непарна сторона), просп. Злуки (до вул. Мирона Тарнавського), вул. Мирона Тарнавського, Київської, Патріарха Любомира Гузара, Захисників України, Богдана Лепкого, Братів Бойчуків, Василя Симоненка, Володимира Великого, Леся Курбаса, бульв. Пантелеймона Куліша, вул. Полковника Морозенка, бульв. Дмитра Вишневецького вода до житлових будинків буде подаватися з пониженим тиском.
Просимо вибачити за тимчасові незручності та подбати про запаси води.
У зв'язку з промивкою водопровідних мереж 29 жовтня з 9.00 до 17.00 год в районі вул. 15 Квітня (парна сторона), Романа Купчинського, Василя Стуса, Симона Петлюри, Сергія Корольова, Андрія Сахарова вода до житлових будинків буде подаватися з пониженим тиском.
Просимо вибачити за тимчасові незручності та подбати про запаси води.
Документ, що визначає єдиний підхід щодо проєктування і монтажу загальнобудинкових і квартирних лічильників, а також узагальнює актуальну інформацію стосовно систем дистанційної передачі даних, розробили і презентували у«Тернопільводоканалі».
Проєкт методичних вимог до вузлів комерційного та розподільного обліку води, вузлів технологічного обліку води з артезіанських свердловин та систем пожежогасіння розглянули на робочій нараді за участі фахівців підприємства, забудовників, представників проєктних і монтажних організацій.
За словами директора «Тернопільводоканалу» Володимира Кузьми, зустріч організували, аби узгодити спільне бачення дій при будівництві, введенні в експлуатацію нових будівель, забезпечити повноту й точність обліку і, відповідно, мінімізувати кількість скарг від абонентів, які зокрема пов'язані з т. зв. «небалансами» у багатоквартирних будинках.
«Законодавством на «Тернопільводоканал» покладені зобов'язання щодо здійснення розподілу води всередині багатоквартирного будинку. Проте відколи запрацював закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», зросла кількість скарг від наших споживачів. Можливо скарг було б менше, якби технічна сторона цього питання була виконана належним чином, — зазначив Володимир Кузьма. — Відтак намагаємося впровадити існуючі норми законодавства так, аби різниці у розподілі води не було, або щоб вона була мінімальною».
Володимир Кузьма відзначив, що під час роботи над укладанням методичних вимог фахівці підприємства узагальнили норми, які є в законодавстві, й узагальнили наявний досвід стосовно проєктування і монтажу водомірів. Документ підготували у форматі методичного посібника.
Основу методичних вимог сформував інженер відділу розрахунків населення Олег Копанський. Доповнення у проєкт також вносили колеги з аварійно-диспетчерського, абонентного відділу.
Олег Копанський пояснив, що в документі виклали кілька аспектів, які допоможуть значно зменшити кількість випадків небалансу та втрат води. Наприклад, методичні вимоги висвітлюютьособливості правильності й повноту обліку води, розміщення складових вузлів комерційного та розподільного обліку, зокрема тих, що монтуються у водопровідних колодязях чи камерах.
У проєкті документа прописані й інші важливі питання. Інформація розподілена на чотири частини. Перша присвячена вузлам комерційного обліку води (загальнобудинковим лічильникам), друга — вузлам розподільчого обліку, тобто квартирним водомірам. У третій частині викладено нюанси технологічного обліку води. На завершення подані методичні вимоги щодо системи дистанційної передачі даних.
Головний інженер «Тернопільводоканалу» Сергій Дзезик наголосив, що об’єктивність обліку та точність нарахувань залежать від багатьох чинників.
«На це впливає не лише тип та якість самих лічильників, а й правильність монтажу вузлів обліку та їх елементів, місце їх встановлення — запірної арматури, звортніх клапанів, фільтрів тощо з дотриманням мірних ділянок», — зазначив Сергій Дзезик.
Водночас вибір лічильника — питання украй важливе і включає багато аспектів.
«Для зменшення різниці та забезпечення повноти обліку спожитих послуг між сумою значень показників розподільчих вузлів обліку води (квартирних лічильників) в будинку та значень показників загальнобудинкового лічильника необхідно встановлювати лічильники з максимально широким діапазоном витрат Q3/Q1 в робочому положенні», — зазначив Олег Копанський.
Спеціалісти наголосили, що окрім вищеперелічених чинників, на точний облік води у багатоквартирному будинку впливає правильне облаштування протипожежних водопроводів, регуляторів тиску, підкачувальних насосних станцій тощо.
У рамках зустрічі відбулося й практичне ознайомлення присутніх зі зразками різноманітних засобів обліку води і стоків та систем дистанційної передачі даних.
Завершальною частиною робочої наради стало обговорення пропозицій від запрошених. Зауваження стосовно документа від проєктних і монтажних організацій, забудовників проаналізують на засіданні спеціалістів «Тернопільводоканалу» перед остаточним впровадженням вищезгаданого документа.
У зв'язку з проведенням аварійно-ремонтних робіт на водопровідній мережі по вул. Слівеській з 09.00 до 21.00 год. 21 жовтня буде припинена подача холодної води до житлових будинків та адміністративних споруд, які розташовані по вул. Слівенській (від перехрестя вул. Лесі Українки до просп. Степана Бандери).
Води не буде за адресами:
вул. Слівенська, 1, 3, 5, 7, 11;
просп. Степана Бандери, 72, 74.
Просимо вибачити за тимчасові незручності та подбати про запаси води.
Через ворожі обстріли, брак кадрів, ріст цін на електроенергію та реагенти для очищення води повноцінна робота підприємств під загрозою. Довоєнні тарифи не покривають значну частину витрат водоканалів.
Так, за результатами 2023 року «Тернопільводоканал» недоотримав близько 70 млн грн.
Єдиний вихід із плачевної ситуації — встановлення економічно обґрунтованого тарифу для населення.
А якщо тарифи й далі не переглядатимуть, це призведе до вкрай негативних наслідків. Водоканали можуть просто збанкрутувати, а споживачі підприємства — залишитися без води й послуги водовідведення.
Більше — у сюжеті.
Працівники «Тернопільводоканалу» добре знають лаборантку лабораторії водовідведення Надію Луцишин. Майже 40 років фахівчиня контролює процес очищення стічних вод, стежить за тим, щоб стоки були безпечними й не нашкодили довкіллю. Але якщо співробітники відгукуються про пані Надю передусім як про відповідальну й ретельну спеціалістку, то в мистецькому середовищі Тернополя наша колега відома як вишивальниця та лялькарка.
Сьогодні Надія Луцишин – одна з найталановитіших вишивальниць Тернопілля, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстер народних художніх промислів Тернопільського обласного методичного центру народної творчості.
Любов до рукоділля у неї зародилася ще у ранньому дитинстві. Адже маленьку Надійку всюди оточувала рукотворна краса. Бабуся і тітка дівчинки вишивали. Ще одна тітка плела гачком унікальні серветки. А хрещена вишила новонародженій Надійці подушечку-оберіг, який вона зберегла крізь роки.
Вмілою вишивальницею є і мама Надії Луцишин — пані Володимира. Рушники неньки вражали Надію своїми барвами і красою. А якось пані Володимира навіть створила настінний килим. Тому допитливе дівча змалку зробило свої перші стібки і хрестики. Згодом навчилося вишивати образи, картини, ясічки (автентичні вишиті подушечки).
Дорослішала Надя — вдосконалювалися і її роботи. Якось дівчина вирішила відшити давню ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Дізналася про неї випадково. Надія мала подружку, а та — бабусю, якій після закриття храму передали на зберігання церковні образи. Ця літня жінка і позичила їй ікону.
Дівчина взялася за вишиття з трепетом. Засмучувало одне: не мала ниток для лику і рук Богородиці. А надворі — ера гострого дефіциту, такого товару і днем з вогнем не знайдеш.
«Йду якось засмучена поміж базарних рядів і прошу: «Боже, допоможи, будь ласка, мені нитки купити!» — пригадує пані Надія. — Аж тут посеред ринку — бабуся. А в тремтячій руці — кілька мотків трьох відтінків бежевого кольору. Ну, хіба ж то не диво? Образ я швиденько завершила. А згодом відвела для нього місце у нашій із чоловіком спальні».
Змалку леліяла Надія Луцишин ще одну мрію — створити борщівську вишиванку. Ще школяркою задивлялася в ярмаркові дні на сорочку, оздоблену чорним шитвом і так хотілося хоча б приміряти її перед дзеркалом... Творчий задум став дійсністю аж через кілька десятиліть, коли взяла в руки книжку Людмили й Олексія Покусінських «Борщівська народна сорочка». Ціна на видання була «кусючою», майстриня довго відмовляла собі в покупці. Врешті чоловік попросив святого Миколая зробити коханій дарунок.
Саме це видання стало для Надії Луцишин провідником у світі борщівської вишивки. Тож ознайомившись, взялася вишивати свою першу сорочку. На виріб пішло сто мотків ниток. Працювала над сорочкою майстриня дев'ять місяців.
Не обділені вишиваними виробами і рідні пані Надії – чоловік та двоє синів. Кожен має по чотири сорочки. Всі вишиванки — зі своєю історією. От, наприклад, червоно-чорна для молодшого Олега з’явилася після того, як він приєднався до Євромайдану у 2014 році, пригадує пані Надія. Хлопець сам обрав орнамент і попросив маму вишити ще й тризуби.
Вісім років тому у мистецькому житті Надії Луцишин розпочався новий захоплюючий етап — вишивальниця долучилася до творчого об’єднання «Берегиня», який діє при тернопільській міській бібліотеці-філії для дорослих №4 «Етноцентр». Зустрічі розпочалися з опанування техніки вишивки верхоплут. А після майстер-класу мисткині вирішили заснували школу борщівської вишивки. Жінки здружилися, почали організовувати виставки, поїздки на фестивалі. І дотепер діляться досвідом зі всіма охочими.
Популяризує мистецтво вишивання і Надія Луцишин.
«Мені дуже хочеться, щоби всі українці пройнялися красою вишивки. Щоразу, коли натрапляю на оригінальний виріб, хочеться питати оточуючих: «Ви ж бачите яке ж гарне? Ану придивіться уважніше, вбирайте очима кольори та узори, гармонію барв». Мрію, аби кожна юна українка на свята одягала саме власноруч створену сорочку Адже маємо понад 250 технік вишивки. Тож хіба важко опанувати хоча б кілька, аби це мистецтво жило, процвітало у нових поколіннях?» — ділиться думками майстриня.
Має пані Надія ще одне цікаве захоплення – робить ляльки-мотанки. Розповідає, першу лялечку надумала створити, коли пригадала, як бабуся потішала її мотанкою, скрученою зі своєї хустки. Старенька залишала забавку біля сплячої онуки і дівчинка крізь сон відчувала запах, енергетику, любов рідної людини.
Опанувати це мистецтво пані Надії допомогла майстер народної ляльки, член національної спілки майстрів народного мистецтва України Алла Шушкевич.
Більшість мотанок у доробку Надії Луцишин — із натуральних тканин і у національних костюмах, також створених пані Надією. Є у колекції ляльок і Бабуся, і Дідусь, і Внук, і Внучка, і Лукаш із Мавкою, і веселі колядники.
«Юрбу курносих колядничків я створила у доповнення до вишитого мною вертепу. Основу шопки, до речі, допоміг зробити колега Славко, який столярує на підприємстві. Отож кожного Різдва з рідними ставимо рукотворний вертеп в домі на почесному місці. Я прагну, щоб він став нашою сімейною реліквією і переходив у спадщину нащадкам, — усміхається Надія Луцишин. — Адже хоч кожна людина повинна мати свій особистий простір, не можна відкидати зв'язок поколінь. Він для мене дуже важливий. Тому велику родину я вважаю великою цінністю — оце спілкування й взаємне цілюще тепло між сестрами, братами, бабусями й онуками»...
Що ж до натхнення у творчості, то його наша колега знаходить у багатьох речах і миттєвостях — дубовому листку на асфальтованій доріжці чи сонячному промінчику в осінній день, спілкуванні з людьми, волонтерстві і щирій молитві.
Водночас улюблена справа стала для пані Надії розрадою у час великої війни. Втім майстриня переконана: важкі випробування — тимчасові.
«Треба, щоб ми всі творили добро, любили Україну, підтримували воїнів на передовій, пам'ятали про полеглих героїв, не забували про полонених, допомагали один одному. І за все дякували Богу. Тоді все у нас буде добре. Перемога буде за нами. Вірю, що хоч отримаємо її дуже великою ціною, але врешті здолаємо російських загарбників. Слава Україні! Героям Слава!» — підсумовує розмову Надія Луцишин.
Майже 40 років тернополянин Ростислав Байлюк дбав про стан водоканалізаційної господарки міста. Саме виснажлива робота на «Тернопільводоканалі» допомагала йому оговтатися після трагедії у сімейному житті. Можливо тому сьогодні вісімдесятилітній чоловік досі розчулюється, коли згадує про свої трудові будні і розвиток підприємства. Ділимося проникливими спогадами водоканалівця з вами.
Трудовий стаж Ростислав Байлюк почав набувати на Тернопільському бавовняному комбінаті. В управління каналізаційних очисних споруд від ТБК прийшов у 1972-му майстром хлораторної. Стежив за роботою каналізаційної насосної станції №7. Каже, у 1970-х роках то був потужний комплекс, який приймав промислові стоки, а також стічні води зі «Східного» та «Сонячного» масивів.
У той час промисловість міста розвивалася шаленими темпами, заводи споживали багато води. Значне навантаження припадало й на каналізаційні очисні споруди.
1976 року відбулось об'єднання систем водопостачання і водовідведення в єдиний комплекс. А у грудні того ж 1976-го Ростислав Адамович обійняв посаду майстра-технолога на каналізаційних очисних спорудах (КОС). Майже через рік чоловіка призначили начальником відділу водопровідних насосних станцій (ВНС).
«Водозабір «Верхньо-Івачівський» тільки починав формуватися. Фахівці забурили 12 свердловин. На новий водозабір у місті покладали великі сподівання», — пригадує Ростислав Байлюк.
Своє ж призначення на посаду чоловік пов'язує з тим, що вмів добре комунікувати з людьми і розумівся в роботі насосів, знав «зсередини» всю систему водопостачання.
«Забезпечення водою міста й підприємств — справа не з легких. То все важка праця, яку багато людей недооцінює. От, наприклад, електрик теж має багато роботи, але зрештою закінчує працю, скручує дріт — і на тому все. А свердловину треба забурити, запустити, щось згодом відкачати. Й надалі ретельно стежити за якістю води — чи не змінюється смак, колір, інші показники. Одним словом, процес водопостачання потребує постійного контролю, проб води, аналізів», — наголошує Ростислав Байлюк.
Попри велику відповідальність, на новій посаді Ростислав Адамович почувався комфортно — був готовий до частих перевірок, нерідко засиджувався на роботі допізна.
Але у житті пана Ростислава сталося непоправне горе — померла молода дружина. Без материнського тепла залишилося двоє малих синів. Згадуючи про той важкий період, Ростислав Адамович втирає сльози. Каже, докладав всіх зусиль, аби мати змогу повноцінно дбати про дітей, готувати їм їжу, прати одяг.
«Нелегко мені доводилося з дітьми. Та виручало те, що не боюся домашньої роботи. Адже зростав напівсиротою і часто допомагав мамі. Ще в юності навчився куховарити, міг і суп зварити, і кашу. Коли ж мусив відлучитися з дому, виручала моя бабуся», — ділиться спогадами пан Ростислав.
З 1982 року по травень 1988-го Ростислав Адамович працював у відділі ВНС старшим інженером-технологом.
А з травня 1988 року повернувся у відділ каналізаційних очисних споруд.
«Мене призначили на посаду інженера. Колеги сказали, що я в тій «господарці» добре орієнтуюсь. Так я і осів на очисних... А менш, ніж за рік очолив відділ КОС і пропрацював на посаді начальника до 2010-го. На цю посаду мене скерував мій попередник Микита Олександрович Шаповал», — розповідає Ростислав Байлюк.
За словами Ростислава Адамовича, комплекс каналізаційних очисних споруд вражав своєю масштабністю. У 1970-80-х рр. на нього припадало колосальне навантаження — місто розросталося, заводи працювали на повну потужність.
«КОСи вирізнялися великою площею і новими технологіями. Досі цей завод з очищення стоків стоїть у мене перед очима, коли поринаю в минуле... Була в нас і механічна очистка, і біологічна, і мулові ставки, — зізнається співрозмовник. — У той час на роботі дотримувалися жорсткої дисципліни. Боронь Боже, щоб виявили якісь відхилення в результатах аналізів стоків. Пригадую, якось вже дуже допекли часті візити спеціалісток із санстанції. То щоб продемонструвати їм підсумок нашої праці, я взяв у колег горнятко для кави й зачерпнув очищеної водиці у тому місці, де вона тече до ріки Серет. Як же дівчата скривилися, коли я зробив кілька ковтків! Здивувалися, мабуть, що мені очищена стічна вода смакує, наче свіженька, зі свердловини... А я їм наголосив: «У нас очищення стоків на найвищому рівні, тож наступного разу можете перевіряти без попередження, наскоками»...
На території КОСів тоді вже працювала потужна лабораторія водовідведення. Завідувала нею Софія Володимирівна Чорна. Її брат був електриком, а головним енергетиком очисних — Степан Петрович Лисак. Молодою спеціалісткою прийшла Надія Луцишин. Загалом у лабораторії водовідведення працювало близько 20 фахівців. Хтось обов'язково мусив чергувати у нічну зміну.
«До слова, перероблений мул із КОСів фахівці передавали колгоспам. Це було прекрасне органічне добриво для полів. Але згодом корисна традиція занепала разом із колгоспами», — каже Ростислав Байлюк.
На жаль, ще з минулого століття триває боротьба водоканалівців із засміченням каналізаційної системи. Кілька десятиліть тому люди так само легкодумно змивали в унітаз усілякий мотлох, додаючи клопотів спеціалісткам, які працювали на етапі механічного очищення стічних вод.
«Праця тих жінок була пекельною. Фахівчині трудилися посеред смердючих куп непотребу, — розповідає пан Ростислав — Також варто сказати, що тернополяни часто крали люки з колодязів, аби продати метал. Тому якусь гидоту люди могли жбурнути прямо в каналізаційну трубу».
У 2011 році із посади провідного інженера Ростислав Байлюк пішов на заслужений відпочинок. Проте до цих пір згадує робочі будні. Каже, в колективі панувала взаємовиручка, відкритість, колеги підтримували один одного у складних ситуаціях.
Вміли на «Тернопільводоканалі» і відпочивати — організовували свята, поїздки, збиралися компанією на природі. Ростислава Адамовича в колективі жартома кликали тамадою. Він умів повеселити людей під час застілля, проголошував цікаві промови. Коли ж закликав до проголошення тосту когось із колег, то починав здалека. І до останнього тримав інтригу чия зараз черга вітати людей за столом.
А ще Ростислав Байлюк здобув славу вмілого кулінара, міг наготувати багато смакоти. Друзі запевняли його, щоб не вирушав на полювання без казана, бо дуже їм полюбилася його юшка.
На жаль, сьогодні більшість співробітників Ростислава Адамовича уже відійшла у вічність.
«Мало хлопців залишилося із тих, з ким ми разом землю копали, водичку добували, очищали її і добрим людям подавали. Вже нема ні механіків, ні енергетиків, ні начальників. Але що то казати — літа минають і їх нічим не зупинить», — зітхає співрозмовник.
Але незважаючи на важкі життєві випробування і поважний вік, Ростислав Байлюк не втрачає оптимізму і радіє кожному дню. А насамкінець передає молодим колегам щире вітання:
«Будемо жити! Дай, Боже, хорошого настрою і здоров'я міцного, і щастя людського, а на додачу — чистої води і ніякої біди!»
Уявімо собі ситуацію. Жителі кількох багатоповерхівок добу сидять без води через аварію на водогоні. Літо, спека, дорослі мовчки стікають потом, а діти плачуть, хочуть скупатися. Майстри ж замість міняти пошкоджену ділянку труби, розвивають детективні здібності. Бо треба робити розкопку на місці аварії, та саме в цій локації — цегляний гараж. А чий він — не знає ніхто із сусідів.
Тому водоканалівці ледь не зі спеціально натренованими собаками шукають чолов’ягу, який вліпив гаража прямо на місці проходження труби. Адже щоб відновити водопостачання треба забрати споруду і копати на цій ділянці глибоченний котлован. А як же демонтувати гараж без погодження з горе-власником?..
Сумна оповідь, чи не так? Але цій історії можна було б запобігти, якщо б не було порушень меж охоронних зон на водопровідних чи каналізаційних мережах. Тому сьогодні розповімо вам більше про захисні охоронні зони. І пояснимо чому так важливо їх дотримуватися.
Отже, охоронні зони — це території із режимом обмеженого використання, що встановлюються навколо особливо цінних та/або вразливих об’єктів з метою їх охорони. Наприклад, є охоронні зони біля історичних пам'яток, об'єктів культурної спадщини, станцій мобільного зв'язку, підприємств. А у нашому випадку мова про відстань від водопровідної чи каналізаційної труби, яка захищає мережі від пошкоджень і гарантує їх повноцінну експлуатацію, ремонт і заміну.
Розміри охоронних зон для водопровідних і каналізаційних мереж визначають Державні будівельні норми України.
Так, відповідно до Державних будівельних норм, охоронна зона водопровідних мереж становить по п’ять метрів у обидві сторони від зовнішніх стінок водопровідної мережі.
Охоронна зона каналізаційних мереж визначається в залежності від їх типу, а саме: для напірної каналізаційної мережі встановлено охоронну зону у п’ять метрів від фундаментів будинків і споруд, а для самопливної каналізаційної мережі встановлено охоронну зону у три метра від фундаментів будинків і споруд. На колекторах глибокого закладання (понад 4 м) охоронна зона сягає по п’ять метрів у кожен бік.
Нерідко охоронна зона захаращена забудовами чи тимчасовими спорудами. Люди не дотримуються будівельних норм, розміщуючи на цій території прибудови, гаражі, торговельні ятки. Тому фахівці «Тернопільводоканалу» стежать за тим, аби таких порушень траплялося якомога менше, виїжджаючи на регулярні обстеження.
Виявивши на території стаціонарний об'єкт, працівники водоканалізаційної інспекції «Тернопільводоканалу» вручають власнику об’єкта припис із вимогою усунути порушення. Власник повинен або перемістити будівлю, або перенести мережу. Коли ж реалізувати вищевказані варіанти неможливо, спеціалісти розробляють проєкт, який передбачає дороговартісні технічні заходи — облаштування підпірних стінок, футлярів для труб, прохідних каналів. Тобто, технічні заходи зрештою дозволять водоканалівцям повноцінно експлуатувати ці мережі: оглядати, ремонтувати, замінювати. У таких випадках відстань між трубою і об’єктом може бути менша, ніж зазначена у Державних будівельних нормах.
Коли ж власник незаконно встановленої будівлі не реагує на припис, «Тернопільводоканал» звертається до суду.
Чому ж так важливо не розміщувати в охоронних зонах водопровідних та каналізаційних мереж нічого зайвого?
По-перше, це рятує життя та здоров'я людей. Адже, наприклад, аварійна ситуація на каналізаційному колекторі може супроводжуватися утворенням провалля. При цьому спочатку зовні про проблему зазвичай засвідчує лише невелика западина на асфальті. Це створює оманливе враження про несуттєвість ситуації. Але в критичний момент глибоченна яма може поглинути і машину, і людину, і чийсь сарай. Водночас вибратися з провалля фізично нелегко, та й для того, щоб зупинити каналізацію водоканалівцям знадобиться додатковий час.
Чимало клопоту може створити для порушників охоронної зони й аварія на водопроводі. Потужний струмінь води ставить під загрозу здоров'я людей, нищить нажиті статки, а на місці пошкодження водогону нерідко утворюється ціле «озеро».
По-друге, дотримання меж охоронної зони — це запорука найшвидшої ліквідації аварійних ситуацій з дотриманням вимог безпеки праці. На місце робіт безпроблемно та швидко зможе заїхати будь-яка техніка — аби викопати котлован, забрати ґрунт, відкачати воду. І замість розшукувати власника гаража водоканалівці одразу візьмуться до праці й відновлять водопостачання за годину-другу, а не через добу.
Що ж можна зробити, щоб не втрапити у халепу з порушенням охоронних зон? Порада проста і дієва — перед купівлею земельної ділянки чи початком будівництва варто замовити топографічну зйомку місцевості, аби з'ясувати точне місце проходження мереж і не нашкодити водопроводам чи каналізаційним трубам. Важливо також потім погодити її зі службами, які обслуговують всі мережі.
У зв'язку з проведенням аварійно-ремонтних робіт на водопровідній мережі по вул. Торговиця з 9.00 до 21.00 год. 9 жовтня буде припинена подача холодної води до житлових будинків та адміністративних споруд, які розташовані по вул. Торговиця (від перехрестя на вул. Андрея Шептицького до вул. Маркіяна Шашкевича), а саме:
житлові будинки по вул. Торговиця, 11, 11А, 11Б, 18, 24, 26, 28;
Тернопільська загальноосвітня школа №24;
АЗС "ОККО";
адміністративно-офісні будівлі.
Перепрошуємо за тимчасові незручності та рекомендуємо зробити запаси води.