Галина Вітвіцька знає, хто з водоканалівців першим в історії підприємства отримав трудову книжку!
На підтриємство Галина Павлівна Вітвіцька прийшла у 1968 році на посаду секретаря-друкарки.
Про перші враження
Приміщення, оповідає, тоді було на Танцорова, але на подвір’ї, ото, як іти на Медову, по отих східцях.
"Коли я прийшла, то навіть не могла спершу знайти його, - пригадує. -Не вірила, що так може виглядати контора. То було двоповерхове приміщення на кшталт “сарайчика”. У ньому — приймальня, клуб, у якому відбувалися збори, та майстерня.
Транспорту не було. Одна бортова машина і фіра. Конюхом та фірманом був дядя Саша Гасай. Він і возив усіх.
Очолював водоканал тоді Філіп Тимофійович Амельчаков. Колишній військовий. Дуже гарна та приємна людина. Він не мав спеціальної освіти, але був дуже добрим керівником. Працівників тоді не дуже було багато. Десь до 250 чоловік”.
Про обов'язки
“Крім обов’язків секретаря-друкарки, я ще й вела кадри: відпустки, прийняття, звільнення (тільки у 1971 році у водоканалі офіційно ввели посаду інспектора по кадрах, а до цього її не було і доводилося суміщати). До мене цю роботу виконувала майстер Олена Іванівна Муляр. Усю документацію доводилося вести вручну. Пригадую, саме на водоканалі я вперше сіла за друкарську машинку "Янтарь". Десь, до речі, вона ще є на підприємстві.
Особисті справи були заведені на кожного з працівників. Карточки були загальної форми Т-2, затверджені в усьому СРСР: піваркуша тексту, тобто біографії, та обов’язково світлина”.
Про першу трудову книжку
“Першу трудову книжку на підприємстві у 1947 році отримав Роман Трохимович Мрачковський. Він працював на мережах. Тоді мережі ще не були поділені на водопровідні та каналізаційні. У 1968-му їх уже розділили. Майстром каналізаційних був Ярослав Васильович Комар. Він був практиком, як і багато інших тодішніх водоканалівців, не мав спеціальної освіти. До того працював телеграфістом на пошті.
До складу водоканалу в той час входили водопровідні насосні станції, станції перекачки каналізаційних стоків, водопровідні мережі, каналізаційні мережі, інженерно-технічний склад. На ВНС начальником був Степан Антонович Тихолаз, на “перекачці” - Мирон Петрович Качмар.
Коли у 1977-му помер Амельчаков, то головний інженер Степан Григорович Гичка почав виконувати його обов’язки. А десь у 80-х прийшов Володимир Іванович Лащ. То був доволі енергійний керівник, однак протримався у кріслі директора не довго”.
У відділі кадрів Галина Павлівна пропрацювала до травня 2005-го. Зізнається: були часи, коли всіх водоканалівців знала в лице. Навіть більше: могла точно сказати коли прийшли на роботу та ким.