Зеновія П`ятничка: "Уся бухгалтерія велася вручну ...і звітів багато не було"
До водоканалу на Зеновія Богданівна П`ятничка прийшла 1 липня 1970 року.
"Після закінчення бухгалтерської школи, — пригадує, —мене скерували на практику до водоканалу. Після практики, увесь колектив бухгалтерії — Стефа Йосипівна Яремович, Валентина Сергіївна Погорєлко, Бурковська Стефанія Дмитрівна та головний бухгалтер Петро Миколайович Теслюк (усі вже відійшли у вічність) — пішли до директора водоканалу Амельчакова просити, щоб прийняв мене на роботу.
І він прислухався. Я склала іспит з бухгалтерського обліку та почала працювати. Оскільки вакантного місця в бухгалтерії не було, то оформили мене як секретаря-машиніста».
Зеновія Богданівна пригадує, що водоканал тоді був не таким великим, як нині.
"Уся бухгалтерія велася вручну, — оповідає. — Рахували за допомогою арифмометрів*, "Феліксів"*, рахівниці. Не було все так розписано, як нині по відділах. Зрештою, скільки тих відділів було: приймальня, плановий, технічний, постачання, ВНС, КНС, ремгрупа, головного механіка, головного енергетика, диспетчерська, лабораторія. У 1976-му прийняли ще очисні споруди від ХБК. Жодної чіткості. Усе до купи, загалом. Не доводилося здавати стільки звітів".
Про таке, як комп’ютер, тоді ще й не чули. Були книжки, у них і велася вся звітність. Частенько оті книжки доводилося пані Зеновії брати додому.
Коли у 1976-му приєднали до водоканалу очисні ХБК, то додалося ще майже 200 людей. Укрупнилася і бухгалтерія.
Середня зарплата водоканалівця тоді становила майже 70 рублів. Найменше отримував двірник — майже 60. Майстер — близько 90. А директор - усі 120.
Відповідала Зеновія Богданівна і за архів. Під нього було відведено цілий кабінет. Туди кожен відділ здавав документацію. Термін зберігання — три роки. Інформація щодо заробітної плати — повинна була зберігатися довічно.
"Згодом із секретаря-машиніста мене перевели бухгалтером, відтак — касиром, — зазначає. — Каса тоді була спочатку на першу поверсі, а потім — на другому, по праву руку від нинішньої приймальні. В мої обов’язки як касира входило бігати в банк за грішми. Йшла не сама, а з головним бухгалтером Іваном Івановичем Голодом, який прийшов після Петра Миколайовича Теслюка".
Зеновія Богданівна пригадує часи, коли підприємства не мали на рахунках грошей і розраховувалися так званими платіжками. На їх основі водоканал отримував гроші по перерахунку. А в 90-х, пригадує, зарплату людям видавали і мукою, і гречкою, і цукром. Важкі були часи.
З посади касира пані Зеновія і пішла в декретну відпустка. Після її завершення, була переведена на посаду бухгалтера.
"Пригадую, прийшла до Стефи Йосипівни, котра була мені мов мамам, і раджуся: йти чи не йти. А вона: "Іди. Я — тут. Коли що, то підкажу, допоможу". Ото я й погодилася. Вела матеріали. Отримували тоді небагато. Усе було дуже дешеве. До прикладу, тисяча штук цегли вартувала всього 35 рублів 20 копійок, бензин — 6 копійок за літр. Прихід матеріалів був малим. І розхід також. Водоканал не виконував тоді надто великих об’ємів робіт. Однак з часом усе змінилося".
У водоканалі Зеновія Богданівна П’ятничка пропрацювала 41 рік. Зізнається: "Навіть не віриться. За цифрами та звітами, злетів час, мов один день".
Довідка:
Арифмо́метр — настільний механічний прилад для виконання арифметичних дій.
Основою конструкції є «цифровий елемент», напр. цифрове коліщатко (зубчасте колесо), яке фіксується храповиком у 10 положеннях (0,1; 0,2; … повного оберту) відповідно до чисел 1, 2, 3, …, 10(0). Кілька таких цифрових коліщат дають змогу зобразити багатоцифрове число. Сусідні цифрові коліщата з'єднано так, що повний оберт коліщатка нижчого розряду повертає цифрове коліщатко вищого розряду на 0,1 оберту; цим автоматизується «перенос десятків». Обертання в одному напрямі дає додавання, у протилежному— віднімання. Множення і ділення виконуються порозрядним додаванням і відніманням. Одні з останніх моделей арифмометрів — автоматизовані арифмометри— це електромеханічні прилади, в яких числа встановлюються і операції з ними виконуються натискуванням кнопок.
В УРСР арифмометри виробляли у Харкові.
«Фелікс»— найпоширеніший в СРСР арифмометр. Випускався з 1929 по 1978 на заводах рахувальних машин у Курську, Пензі та Москві.