Василь ТИМЧИШИН: «На каналізаційних очисних спорудах інколи мусимо виправляти чужі помилки»
Начальника відділу каналізаційних очисних споруд Василя Тимчишина важко «виловити» на розмову. Він весь час у робочих клопотах і питаннях. Охочіше розповідає про працю, колег і проблеми очищення стоків, ніж про особисте. Втім є у Василя Степановича кілька важливих мрій. Про них можете дізнатися, прочитавши уривки бесіди із Василем Степановичем.
До водоканалу — з «Текстерно»
Через кілька місяців виповниться десять років з того часу, як я почав працювати у «Тернопільводоканалі». Моя історія на підприємстві розпочалася 1 жовтня 2014-го, у той день я обійняв посаду начальника відділу каналізаційних очисних споруд (КОС).
За плечима маю великий трудовий шлях, 28 літ віддав комбінату «Текстерно». Прийшов туди на роботу слюсарем-початківцем, а завершив кар'єру на «Текстерно» заступником голови правління. Звик працювати між людьми і з людьми. Адже коли потрапив на комбінат, трудовий колектив нараховував більше 9 тисяч осіб.
Так склалося, що і відділ, який тепер очолюю — один із найчисельніших на «Тернопільводоканалі». У штаті — понад 70 фахівців, але з початку великої війни кількість працівників дещо зменшилася. Є у нас два змінних майстри, інженер-технолог, інженер-механік, майстер-механік і майстер-енергетик. Не менш важливі на КОСах робочі спеціальності: від операторів очисних споруд — і до машиністів компресорної, насосних станцій.
Зі всіма підлеглими я знайшов спільну мову — і з інженерно-технічними працівниками, і з робочим персоналом. Я розумію і керівників, і робітників, бо працював на різних посадах, часто опираюсь на власний досвід. У спілкуванні з колегами важлива повага, добре слово, простота, відкритість. Стараюся підтримувати людей не лише у роботі, а й коли у них виникають складні життєві ситуації.
Про важливу місію КОС
Відділ каналізаційних очисних споруд займається прийманням стоків і їх очищенням. Очисні споруди — це своєрідний завод, куди каналізаційною мережею потрапляє наповнення унітазів тернополян, а також стічні води промислових підприємств міста. За добу приймаємо 40 тисяч м³ стоків і більше. У процесі їхнього очищення впродовж доби використовуємо приблизно 23 тисячі кВт електроенергії. Тому наша робота — не лише безперебійна, а й фінансово затратна.
Загалом централізоване водовідведення — непростий процес. Спочатку стоки проходять механічний етап очистки. Стоки проходять крізь решітки, на яких залишаються тверді побутові відходи. Потім січні води потрапляють на пісковловлювачі та у первинні відстійники. У пісковловлювачахосідає пісок. А у первинних відстійниках стічні води очищаються від жирів, завислих речовин, після чого відводиться сирий осад.
Біологічний етап очистки — це аеротенки. Там очищення стоків відбувається за взаємодії кисню та мікроорганізмів.З аеротенків муловодяна суміш надходитьу вторинні відстійники, де проходить їх розділення. Активний мул осідає, а очищена вода іде на подальше знезараження. Після цього потрапляє у біоставки і скидається в Серет.
Очищення стоків контролюють фахівчині лабораторії водовідведення. Регулярно наші спеціалістки проводять заміри на вході до КОСів та на виході з очисних споруд. Визначають хімічне споживання кисню,рівень кисню на аеротенках, вміст фосфатів, нітритів... Здебільшого — досліджують стоки щодо шести показників. Але якщо є потреба, проводять розширені дослідження. Працівниці лабораторії також беруть проби перед скиданням очищеної води в річку Серет. Адже саме Серет — кінцевий «пункт призначення» колишніх стоків.
Мабуть, міркуючи про критичну інфраструктуру міста, чимало тернополян про важливість справної каналізації замислюються ледь не в останню чергу. Але наша робота — не менш суттєва, ніж колег, які забезпечують місто питною водою чи електроенергією. Зрештою, якщо не дай Боже трапиться якась аварійна ситуація, то подбати про необхідний запас води людям не так і складно — досить лише навідатися до водомату чи переступити поріг магазину. Та якщо виникнуть проблеми з каналізацією, наслідки тернополяни відчують за лічені години. І позбутися їх буде нелегко. Серйозно постраждає і екологія...
Про історію очисних споруд і обладнання
Сучасніканалізаційні очисні споруди Тернополя розпочав будувати бавовняно-паперовий комбінат (згодом — «Текстерно»). Протягом 1970-1972 років комбінат спорудив перший, нижній майданчик КОСів. Він розрахований на прийом 64 тисячм³ стоків у добу. Потужне підприємство мало в очисних спорудах неабияку потребу, тому облаштовувало КОСи «під себе». У кінці 1970-х КОСи були передані в комунальну власність міста.
За спорудження іншого, верхнього майданчика взявся радіозавод «Оріон». Він менш потужний, може приймати максимум 40 тисяч м³ стічних вод щодоби. Верхній майданчик запрацював 1989 році. Згодом його також передали у власність міста.
На жаль, нам доводиться працювати з не найновішим обладнанням. Більша його частина функціонує ще з 1970-х рр. Є навіть двигуни-раритети 1960 року виготовлення. Найновішим насосам на першій мулонасосній станії вже15 років. Тому, звісно, мріємо замінити зношену техніку.
У нас був розроблений проєкт реконструкції очисних споруд, але його так і не вдалося реалізувати. На заваді масштабним планам стали пандемія коронавірусної хвороби та повномасштабне вторгнення росії. Втім я мрію про найшвидшу реконструкцію КОСів. А поки всім відділом забезпечуємо очищення стоків тією технікою, яка є.
Доводиться виправляти чужі помилки
На «Тернопільводоканалі» довелося переосмислити працю спеціалістів у сфері житлово-комунального господарства, зокрема й моїх колег. Це копітка справа наполегливих людей. Після приходу на підприємство, зрозумів наскільки важливі очисні споруди, діяльність водоканалу у повсякденному житті міста.
До цих пір неприємно вражає поводження деяких тернополян із відходами. Стільки непотребу замість смітника потрапляє в каналізацію — і рештки їжі, і шмаття, і засоби гігієни. Всього й не перелічити. Людина легкодумно змиває сміття в унітаз і забуває про це, а для нас на КОСах — то додаткові клопоти й фінансові витрати. Адже потрапляння в каналізаційну мережу непотребу впливає на якість очищення стічних вод, нищить обладнання... Дуже хочу, щоб в найближчі роки ситуація змінилася на краще, люди стали свідомішими.
Також законом встановлені норми гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, які можна скидати в каналізацію. Підприємства тими вимогами нехтують. Відтак нам доводиться додатково використовувати електричну енергію, щоб очистити стоки, привести їх до норми. А це знову ж таки витрати. Але мусимо виправляти чужі помилки...
Мій тил — сім’я
Після роботи відпочиваю у сімейному колі. З дружиною Євгенією цього року будемо святкувати рубінове весілля, тобто 40 років шлюбу. Виростили доньку Любов. Люба із зятем Вадимом виховують онука Дмитрика, йому 14 років.
Дмитра з малих років я брав до себе на роботу. Звісно, дитині не подобався неприємний запах на очисних спорудах, але я використовував такі поїздки, щоб прищепити Дмитрику бережне ставлення до екології, повагу до чужої праці й культуру поводження у санвузлі. Тому онук точно знає, що унітаз — не сміттярка.
Запитуєте про захоплення. Я все життя займався спортом — волейболом, футболом, важкою атлетикою, тягав гирі, штанги. І у водоканалівських змаганнях брав участь. Але зараз через стан здоров'я відмовився від хобі.
А ще люблю рибалити. Це для мене найкраща релаксація. Особливо влітку, десь у затінку. Найбільший мій улов — шестикілограмовий короп.
Серце лежить і до праці на землі. Частенько навідуємося з дружиною до моєї батьківської хати на Теребовлянщині. І тато, і мама вже у засвітах, але ми стараємося тримати порядок на обійсті...
Подобається милуватись природою. Чарівна наша планета, скажу вам. У 1990-х роках мені вдалось побувати в Сибіру. Аж дух захоплювало від споглядання тайги — така сила, могутність, краса! Неосяжний простір! Хто тоді міг уявити, що ненаситним росіянам стане мало тих земель і вони нападуть на нашу Україну?!..
Тішить, що з початку повномасштабного вторгнення українці згуртувались і спільно протидіють ворогу. «Тернопільводоканал» теж не залишається осторонь. Допомагаємо військовим, «закриваємо» потреби захисників. Мені дуже симпатизує те, що на підприємстві існує порозуміння, взаємодопомога між людьми. Коли хтось нездужає, підтримуємо в боротьбі з хворобою. І тепер, під час великої війни, об'єдналися задля ЗСУ. Я вірю, що дочекаємося справедливого миру, адже воїни та цивільні заради цієї цілі докладають багато зусиль, великою ціною, але ми здолаємо окупантів. Перемога буде за Україною.
\
